1. Орфоепічний словник української мови

чутний

чу́тний

[чутнией] м. (на) -тному/-т(‘)н'ім, мн. -т(‘)н'і і [чутний] м. (на) -тному/-т(‘)н'ім, мн. -т(‘)н'і

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чутний — (вухом) кн. сприйманий; (звук) ВИРАЗНИЙ; (з ппр. сл. ледь) відчутний. Словник синонімів Караванського
  2. чутний — ЧУ́ТНИЙ, а, е. 1. Який сприймається за допомогою органів слуху, який можна чути (у 1 знач.). Вітер гуде, розвіває дідові бороду й приносить йому тихий, ледве чутний, мов з дна Дунаю поклик: – Оста-а-пе!.. (М. Коцюбинський); Однак що це?... Словник української мови у 20 томах
  3. чутний — чу́тний прикметник Орфографічний словник української мови
  4. чутний — -а, -е. 1》 Який сприймається за допомогою органів слуху, який можна чути (у 1 знач.). || Виразний, помітний, голосний. || у знач. присудк. сл. Чути, звучить. 2》 Який можна відчути; відчутний. || Який схоплюють, виявляють за допомогою нюху. Чутний сон — неглибокий, сторожкий сон. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. чутний — ВІДЧУ́ТНИЙ (доступний для сприйняття органами чуття), ЧУ́ТНИЙ, ПОМІ́ТНИЙ, УЛОВИ́МИЙ (ВЛОВИ́МИЙ), УЛО́ВНИЙ. Ніч стала чорнильно-темною, запахи свіжого снігу, морожених трав, гнилуватого моху стали особливо відчутними (В. Словник синонімів української мови
  6. чутний — Чутни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. чутний — ЧУ́ТНИЙ, а, е. 1. Який сприймається за допомогою органів слуху, який можна чути (у 1 знач.). Вітер гуде, розвіває дідові бороду й приносить йому тихий, ледве чутний, мов з дна Дунаю поклик: —Оста-а-пе!.. (Коцюб., І, 1955, 388); Однак що це?... Словник української мови в 11 томах
  8. чутний — Чутний, -а, -е 1) Слышный. Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше. Ном. № 4452. 2) Чуткій. Чутний я на ніс. Черк. у. Словник української мови Грінченка