чутний

ЧУ́ТНИЙ, а, е.

1. Який сприймається за допомогою органів слуху, який можна чути (у 1 знач.).

Вітер гуде, розвіває дідові бороду й приносить йому тихий, ледве чутний, мов з дна Дунаю поклик: —Оста-а-пе!.. (Коцюб., І, 1955, 388);

Однак що це? Ганна вся аж стрепенулась, потяглася вперед, завмерла вслухаючись. Десь здалеку, із заріччя, долинули ледве чутні звуки запізнілої гармонії, почулися перегуки, співи (Гончар, II, 1959, 267);

Чуйне солдатське вухо вловило у завиванні хуртовини далеку, ледь чутну рушничну стрілянину (Головко, II, 1957, 574);

// Виразний, помітний, голосний.

Балабуха вийшов за двір і пішов шляхом наниз, над Рось. Шум води ставав чутніший (Н.-Лев., III, 1956, 100);

// у знач. присудк. сл. Чути, звучить.

Знадвору доноситься крик: їдуть, їдуть!-чутні гуркіт, фиркання… (Мирний, І, 1954, 306);

Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше (Номис, 1864, № 4452).

2. Який можна відчути; відчутний.

Ледь чутна передсвітанкова прохолода вливалася в оксамитову теплінь ночі (Тулуб, В степу.., 1964, 284);

Повітря торкалося чола ледь чутними доторками (Перв., Материн.. хліб, 1960, 10);

// Який схоплюють, виявляють за допомогою нюху.

Звідкись долетіла ледве чутна хвилечка запаху диму (Хотк., II, 1966, 140);

Під осінь, коли вже достигала садовина, вітерець приносив аромат стиглих яблук, груш чи ледве чутний запах диму від сушарень, де сушилася падалиця (Томч., Жменяки, 1964, 306).

Чу́тний сон — неглибокий, сторожкий сон.

Настя вже задрімала, вже й заснула легким чутним сном, а їй все здавалось, що вона не спить (Н.-Лев., VI, 1966, 356).