чутно

ЧУ́ТНО.

1. Присл. до чу́тний.

Ледве чутно знов поспитала [удова]: — Галю, Дніпро ж бо не шумить— я не чую… шумить чи ні? (Вовчок, І, 1955, 315);

Десь далеко попереду, в темряві, ледве чутно заспівали півні (Гончар, II, 1959, 98);

Ледве чутно тріснув сучок під глухою лапою куниці (Донч., II, 1956, 7).

2. у знач. присудк. сл. Чути (у 1 — 3 знач.).

Дме сильний.. вітер, і море так шумить, що навіть крізь зачинені двері чутно у хаті (Коцюб., III, 1956, 415);

Чутно стрілянину з рушниць та вибухи з гармат (Крот., Вибр., 1959, 588);

Тиха краса ранньої осені оповила все навкруг, і серед тої тиші було чутно, як падають з гілля на ще зелену траву терпкі маленькі кислички (Цюпа, Добротворець, 1971, 181);

[Руфін (кидається їй назустріч. З докором, в якому більше чутно біль, ніж досаду):] Прісцілло! як же можна?.. (Л. Укр., II, 1951, 342);

Старшинування ще дужче гнітило Максима… Треба стерегтися, щоб не чутно часом горілки… (Мирний, І, 1949, 233);

// у знач. вставн. сл., розм. Кажуть.

Підійшов до їх сусіда, привітавсь та й каже: — А чи чули ви, що коло Чорного гаю розбої? Ані перейти теперки тудою, чутно, ані переїхати (Вовчок, І, 1955, 357).

◊ Му́ха пролети́ть-чу́тно; Чу́тно, якби́ й му́ха пролеті́ла див. проліта́ти;

Не чу́тно кого, чого: а) не видно, немає когось, чогось.

Ще шукали, ще питали — не чутно ніде, ніде нема її, як у воду впала (Вовчок, І, 1955, 232);

б) не чути когось, чогось.

Чи дома він, чи немає — його ніколи не чутно: ходить собі то коло того, то біля другого копається (Мирний, IV, 1955, 35);

[Вєтров:] До відходу поїзда залишилося всього-на-всього сорок хвилин, а машини не чутно (Мороз, П’єси, 1959, 194);

Чу́тно було́, як му́ха літа́ла див. му́ха;

Чу́тно [, що] — кажуть, що.

Чутно, недавненько багатий козак вбитий у яру… (Вовчок, І, 1955, 323);

На ранок чутно: то того, то другого обікрадено (Мирний, І, 1949, 230);

— Ой, коби-то дав господь милосердний, коби-то дав [землю]! А таки чутно між людьми, що будуть відбирати панські грунти та давати людям… (Коцюб., І, 1955, 113);

Що чу́тно? — що відомо, які новини?

Піщани слідом за ними [становим і посередником] послали в Красногорку Василя Деркача нишком довідатись: чи дома пан? що чутно? (Мирний, І, 1949, 304).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чутно — пр., як пр. чути, чувати; (ледь) відчутно; (чим) неос. тхне, відгонить. Словник синонімів Караванського
  2. чутно — ЧУ́ТНО. 1. Присл. до чу́тний. Ледве чутно знов поспитала [удова]: – Галю, Дніпро ж бо не шумить – я не чую... шумить чи ні? (Марко Вовчок); Десь далеко попереду, в темряві, ледве чутно заспівали півні (О. Словник української мови у 20 томах
  3. чутно — чу́тно 1 прислівник незмінювана словникова одиниця чу́тно 2 присудкове слово чути незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  4. чутно — 1》 Присл. до чутний. 2》 у знач. присудк. сл. Чути (у 1-3 знач.). || у знач. вставн. сл., розм. Кажуть. Що чутно? — що відомо, які новини? Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. чутно — чу́тно (чуть), як (коли́) (і) му́ха лети́ть (літа́є, проліта́є) / пролети́ть. Стає дуже тихо. Народ, що досі переговорювався, зразу замер-затих, чутно було, як муха літала (Панас Мирний). му́ха пролети́ть — чу́тно. Григорій Павлович говорить. Фразеологічний словник української мови
  6. чутно — Чутно́ нар. Слышно. Мир. ХРВ. 7. Не чутно ні однісінького півня. Г. Барв. 464. Чутно йому, що пані плаче за стіною. МВ. (О. 1862. III. 55). Вже скільки годів пройшло, а його все не чутно, того Якима. Рудч. Ск. Чутно з покоїв, як там сміються. МВ. ІІ. 43. Словник української мови Грінченка