яничар

янича́р

[йаниечар]

-ра, м. (на) -ров'і/-р'і, мн. -рие, -р'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. яничар — Перевертень, відступник; ЛАЙ. каратель, кат, душитель свободи; мн. ЯНИЧАРИ, ІСТ. турецьке військо з дітей-бранців. Словник синонімів Караванського
  2. яничар — див. зрадник Словник синонімів Вусика
  3. яничар — ЯНИЧА́Р, а, ч. 1. У султанській Туреччині – солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство. Словник української мови у 20 томах
  4. яничар — янича́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  5. яничар — -а, ч. У султанській Туреччині – солдат регулярної піхоти, створеної в 14 ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. яничар — Янича́р, -ра, -рові; -ча́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. яничар — ЯНИЧА́Р, а, ч. У султанській Туреччині — солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство. Словник української мови в 11 томах
  8. яничар — Яничар, -ра м. Янычаръ. На турків-яничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. У туркені яничари і баша на лаві. Шевч. 57. Уже прийшли яничари! — говорятъ, когда явятся дѣти и начнуть шалить. Ном. № 9246. ум. яни́ченько. Турки-яниченьки. АД. І. 119. Словник української мови Грінченка