1. Орфографічний словник української мови

валькир

вальки́р

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. валькир — А, ч., розм. Бічна кімнатка, відокремлена стіною від великої кімнати. Покрий на засув двері. В валькирі так сумно пахне. (ЧТ:110); Жила-була: ходила на базар, по поликах водила прошви карі, корову одлучала од отари і ввечері... Словник поетичної мови Василя Стуса
  2. валькир — Вальки́р і ваньки́р, -ра; -ки́ри, -рі́в ваньки́р і вальки́р, -ра; -ки́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. валькир — Валькир, -ру м. = алькир. Чуб. VII. 382. Словник української мови Грінченка