1. Словник поетичної мови Василя Стуса

валькир

А, ч., розм. Бічна кімнатка, відокремлена стіною від великої кімнати.

Покрий на засув двері. В валькирі

так сумно пахне. (ЧТ:110);

Жила-була: ходила на базар,

по поликах водила прошви карі,

корову одлучала од отари

і ввечері, коли чадний ліхтар

ваиькир освітлював — місила свиням

полову житню й білі буряки. (П-2:261).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. валькир — вальки́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. валькир — Вальки́р і ваньки́р, -ра; -ки́ри, -рі́в ваньки́р і вальки́р, -ра; -ки́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. валькир — Валькир, -ру м. = алькир. Чуб. VII. 382. Словник української мови Грінченка