1. Орфографічний словник української мови

воляр

воля́р 1

іменник чоловічого роду, істота

той, хто доглядає воли

воля́р 2

іменник чоловічого роду

рослина

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. воляр — -а, ч. Те саме, що воловик 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. воляр — ВОЛЯ́Р, а́, ч. Те саме, що волови́к 1. Он два пастухи зійшлися – далеко їх видко. “Наш” зіперся на свою ґирлиґу і стоїть у мальовничій позі; сардак трохи вітер одвіває. Словник української мови у 20 томах
  3. воляр — ПАСТУ́Х (той, хто пасе стадо, череду тощо), ПА́СТИР заст.; ТАБУ́ННИК, ГУРТІВНИ́К, СТА́ДНИК заст., СТАДА́Р діал. (той, хто пасе табун коней, верблюдів тощо); ЧЕРЕДНИ́К (перев. великої рогатої худоби); ЧАБА́Н, ВІВЧА́Р, ВАТА́ЖНИК заст., ГАЙДА́Р діал. Словник синонімів української мови
  4. воляр — Воля́р, -ра́, -ре́ві, -ре́м; -лярі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. воляр — ВОЛЯ́Р, а́, ч. Те саме, що волови́к 1. Почав воляр трубить (Сл. Гр.); Оксен проводив засідання правління по-своєму. Він не обмежувався одними лише членами правління, а радо приймав усіх, хто бажав бути присутнім, так що на засіданні були і волярі... Словник української мови в 11 томах
  6. воляр — Воляр, -ра м. Воловій пастухъ. Kolb. І. 68. Ай лем почав воляр трубить, почало ся дівча будить. Гол. IV. 519. Словник української мови Грінченка