воляр
ВОЛЯ́Р, а́, ч.
Те саме, що волови́к 1.
Он два пастухи зійшлися – далеко їх видко. “Наш” зіперся на свою ґирлиґу і стоїть у мальовничій позі; сардак трохи вітер одвіває. А той, воляр, далеко одставив від себе свою довгу трембіту й кінець її обіпер на землю (Г. Хоткевич);
На засіданні були і волярі, і пташниці, і конюхи (Григорій Тютюнник);
Якщо воляр добрий і паша хороша, то до осені віл стає гладкий, важенний, шерсть на ньому аж блищить, як атласна (Ю. Логвин).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- воляр — воля́р 1 іменник чоловічого роду, істота той, хто доглядає воли воля́р 2 іменник чоловічого роду рослина Орфографічний словник української мови
- воляр — -а, ч. Те саме, що воловик 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- воляр — ПАСТУ́Х (той, хто пасе стадо, череду тощо), ПА́СТИР заст.; ТАБУ́ННИК, ГУРТІВНИ́К, СТА́ДНИК заст., СТАДА́Р діал. (той, хто пасе табун коней, верблюдів тощо); ЧЕРЕДНИ́К (перев. великої рогатої худоби); ЧАБА́Н, ВІВЧА́Р, ВАТА́ЖНИК заст., ГАЙДА́Р діал. Словник синонімів української мови
- воляр — Воля́р, -ра́, -ре́ві, -ре́м; -лярі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- воляр — ВОЛЯ́Р, а́, ч. Те саме, що волови́к 1. Почав воляр трубить (Сл. Гр.); Оксен проводив засідання правління по-своєму. Він не обмежувався одними лише членами правління, а радо приймав усіх, хто бажав бути присутнім, так що на засіданні були і волярі... Словник української мови в 11 томах
- воляр — Воляр, -ра м. Воловій пастухъ. Kolb. І. 68. Ай лем почав воляр трубить, почало ся дівча будить. Гол. IV. 519. Словник української мови Грінченка