віза

ві́за

іменник жіночого роду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. віза — Письмовий дозвіл на перебування чужинця на території певної держави чи переїзд через неї; видають консульські установи або дипломатичні представники цієї держави. Універсальний словник-енциклопедія
  2. віза — Дозвіл (їхати) Словник чужослів Павло Штепа
  3. віза — Позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в’їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію. англ. visa; нім. Visum ['vi:] n –s, -sen; угор. vizum; рос. виза. Словник із соціальної роботи
  4. віза — (-и) ж.; мол.; жарт. Обличчя. Візу помить перед виходом треба (Запис 2002 р.). БСРЖ, 9. Словник жарґонної лексики української мови
  5. віза — ві́за (франц. visa, від лат. visus – побачений, переглянутий) 1. Позначка, зроблена службовою особою на документі, що свідчить про його вірогідність або надає йому юридичної сили. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. віза — ВІ́ЗА, и, ж. 1. Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою. [Ярчук:] Треба, щоб список дістав принципіальну візу директора (Мик., І, 1957, 380). Словник української мови в 11 томах
  7. віза — рос. виза (фр. visa, від латин. visus — побачений, переглянутий) — письмова позначка в документі, резолюція, вказівка виконавцям або дозвіл на певні дії, що вимагають такого дозволу. Напр. Eкономічна енциклопедія
  8. віза — -и, ж. 1》 Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою. Вексельна віза — датована відмітка про перше пред'явлення векселя строком "о такій-то годині від пред'явлення". Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. віза — ВІ́ЗА, и, ж. 1. Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою. [Ярчук:] Треба, щоб список дістав принципіальну [принципову] візу директора (І. Словник української мови у 20 томах
  10. віза — Ві́за, -за, -зі; ві́зи, віз Правописний словник Голоскевича (1929 р.)