1. Орфографічний словник української мови

жура

жура́

іменник жіночого роду

журба

розм.

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жура — Жура (21, 426), нуда (21, 426), туск (21, 429) – “жаль, смуток, нудьга”; Словник з творів Івана Франка
  2. жура — див. сум Словник синонімів Вусика
  3. жура — -и, ж., діал. Журба. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. жура — СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм. Словник синонімів української мови
  5. жура — Жура́, -ри́, -рі́, -ро́ю = журба́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. жура — ЖУРА́, и́, ж., діал. Журба. Купа дров і жура — Що з них двох тяжче є? В дровах труп лиш згора, А в журі все життя (Фр., XI, 1952, 78); Ой, є в мене три жури Та й на моїй голові (Укр.. лір. пісні, 1958, 404); Спати не буду, бо маю журу (Стеф., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  7. жура — Жура, -ри м. = джура. Сідлай, журо, коня вороного, а під мене гнідого старого. Мет. 403. --------------- Жура, -ри ж. = журба. Мамі на журу взяли сина у москалі. Камен. у. Мислять люде, що я не журуся, а я таку журу маю — лиш не подаюся. Гол. II. 759. ум. журка. Вх. Зн. 17. Словник української мови Грінченка