жура
ЖУРА́, и́, ж., діал. Журба.
Купа дров і жура — Що з них двох тяжче є? В дровах труп лиш згора, А в журі все життя (Фр., XI, 1952, 78);
Ой, є в мене три жури Та й на моїй голові (Укр.. лір. пісні, 1958, 404);
Спати не буду, бо маю журу (Стеф., Вибр., 1949, 192).
Жура́ обгорну́ла (гри́зла) кого; Жура́ наляга́є (налягла́, наля́же) на кого-що-кого-небудь охопили сильні переживання, важкі почуття.
Жура обгорнула мене, як кожух узимі (Фр., IV, 1950, 401);
Щось було важке у ньому, якась жура його гризла та ослабляла тіло (Коцюб., II, 1955, 339);
Гей, до недавнього часу не знав Софрон, що стільки жури наляже на його розумну голову (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 108);
З (від) жури́ — через переживання, важкі почуття.
Батько прогайнував усе, мати з жури вмерла, діти пішли в поневірку (Кобр., Вибр., 1954, 18);
Навіва́ти журу́ — викликати переживання, важкі почуття.
Вітер шелестить у верхів’ї дерев, навіваючи журу (Цюпа, Три явори.., 1958, 50).
Значення в інших словниках
- жура — Жура (21, 426), нуда (21, 426), туск (21, 429) – “жаль, смуток, нудьга”; Словник з творів Івана Франка
- жура — жура́ іменник жіночого роду журба розм. Орфографічний словник української мови
- жура — див. сум Словник синонімів Вусика
- жура — -и, ж., діал. Журба. Великий тлумачний словник сучасної мови
- жура — СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм. Словник синонімів української мови
- жура — Жура́, -ри́, -рі́, -ро́ю = журба́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- жура — Жура, -ри м. = джура. Сідлай, журо, коня вороного, а під мене гнідого старого. Мет. 403. --------------- Жура, -ри ж. = журба. Мамі на журу взяли сина у москалі. Камен. у. Мислять люде, що я не журуся, а я таку журу маю — лиш не подаюся. Гол. II. 759. ум. журка. Вх. Зн. 17. Словник української мови Грінченка