лавник
ла́вник
іменник чоловічого роду, істота
член установи
іст.
Джерело:
Орфографічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- лавник — -а, ч., іст. В Україні за середньовіччя – член міського суду. Великий тлумачний словник сучасної мови
- лавник — ЛА́ВНИК, а, ч., іст. Член лави (див. ла́ва² 4). Серпанка був цехмістром, міським лавником і ктитором в церкві (А. Чайковський); – Якщо були б ви письменні й знали закони, ніякі лавники й радці не могли б вас покарати без права (З. Тулуб). Словник української мови у 20 томах
- лавник — ЛА́ВНИК, а, ч., іст. Член лави ( див. ла́ва² 4). — Якщо були б ви письменні й знали закони, ніякі лавники й радці не могли б вас покарати без права (Тулуб, Людолови, І, 1957, 176). Словник української мови в 11 томах
- лавник — Лавник, -ка м. 1) Членъ стараго городского малорусскаго суда. К. ЦН. IV. 1. 2) Въ цеховомъ братствѣ (на Волыни): низшее должностное лицо цеха, исполняющее второстепенныя обязанности, возлагаемыя на нихъ цехмистромъ. КС. 1890. VII. 92. Словник української мови Грінченка