1. Орфографічний словник української мови

поручик

пору́чик

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поручик — -а, ч. 1》 Офіцерське звання у царській армії, наступне після чину підпоручика, а також особа, яка мала це звання. 2》 В арміях деяких країн: військове звання молодшого офіцера; особа, яка має таке звання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. поручик — ПОРУ́ЧИК, а, ч., іст. 1. Офіцерське звання у царській армії, наступне після чину підпоручика, а також особа, що має це звання. Не вспіли генеральшу поховати, як приїхав з полку старший панич – тепер уже якийсь там поручик, чи що (Панас Мирний)... Словник української мови у 20 томах
  3. поручик — ПОРУ́ЧИК, а, ч., дорев. Офіцерське звання у царській армії, наступне після чину підпоручика, а також особа, що має це звання. Не вспіли генеральшу поховати, як приїхав з полку старший панич — тепер уже якийсь там поручик, чи що (Мирний, II, 1954, 104)... Словник української мови в 11 томах