пріч

Значення в інших словниках

1. пріч — I діал. 1》 присл., від кого, чого, звідки і без додатка. Невідомо куди; геть. Не пріч у знач. присудк. сл. — про бажання зробити що-небудь, схильність до чогось. 2》 виг. Геть. II прийм., з род. в., діал. За винятком, крім. Великий тлумачний словник сучасної мови
2. пріч — 1. геть, гетьте, дзус, дзуски, див. проч 2. крім, опріч, опріче Словник чужослів Павло Штепа
3. пріч — ПРІЧ¹, діал. 1. присл., від кого, чого, звідки і без дод. Невідомо куди; геть. [Микола (співає):] Іди, сину, іди, сину, пріч од мене, Нехай тебе турчин возьме [візьме] (І. Словник української мови у 20 томах
4. пріч — I. ГЕТЬ (наказ відійти або залишити кого-небудь); ГЕ́ТЬТЕ (стосовно багатьох); МАРШ розм., НА ВИ́СТУПЦІ ірон., ПРІЧ діал., ВА́РА діал. (наказ відійти); ГА́ЙДА розм. (зі сл. звідси, звідціль — наказ залишити дане місце). Словник синонімів української мови
5. пріч — Пріч, прі́чки, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. пріч — ПРІЧ¹, діал. 1. присл., від кого, чого, звідки і без додатка. Невідомо куди; геть. [Микола (співає):] Іди, сину, іди, сину, пріч од мене, Нехай тебе турчин возьме [візьме] (Котл., II, 1953, 25); Вітер мчить шалено із півночі, мов тікає від погоні пріч (Л. Словник української мови в 11 томах
7. пріч — Пріч нар. = геть. Ой полетіла сива голубонька та від голубонька пріч. Грин. III. 362. Словник української мови Грінченка