вимотати

вимо́тувати (висо́тувати) / ви́мотати (ви́сотати) (усі́) жи́ли. 1. з кого і без додатка. Виснажувати, знесилювати кого-небудь непосильною, надмірною роботою, експлуатацією або посиленими вимогами. — Думаєш, довіку отак будуть пани над нами панувати, жили вимотувати, на нашій кривавиці розкошувати? (А. Головко); — Це тобі тепер не на економії за п’ятнадцять копійок жили вимотувати (М. Стельмах); Особливо у фаворі в нього був малий Маковей. Йому лейтенант дарував різні пільги, вимотуючи жили з Маковейчикових напарників-телефоністів (О. Гончар); // Забирати багато сил, завдаючи надмірних клопотів, турбот кому-небудь. — Не зобижають вас, Григорію Стратоновичу, в нашому селі? — Та, здається, поки що я більше декого зобижаю. Безбородько скаржиться, що жили вимотую з нього будівництвом школи (М. Стельмах); — Вимотає цей сад усі жили з нас... А чи окупиться? (О. Гончар); Не знаєте, що мені ваша школа ось тут — о, що ви мені всі жили вимотали (А. Пастушенко). 2. Знущатися з кого-небудь, завдавати страждань комусь. — Швидше, швидше вже йдіть, кати! Не вимотуйте жил, не катуйте цим до божевілля страшним чеканням, стріляйте вже, мерзотники, хай швидше всьому буде кінець!.. (Ю. Збанацький). повимо́тувати усі́ жи́ли (повністю або про багатьох). Я багато горя зазнав від бояр наших, повимотували усі жили, а тут ще й угорські бояри лізуть (А. Хижняк). 3. зі словоспол. з себе. Тяжко працюючи, знесилюватися, виснажуватися. У неї вже руки посохли од праці, вона вже жили з себе висотала, аби не здохнути, прости Господи, з голоду (М. Коцюбинський).

вимо́тувати (витяга́ти, мота́ти) / ви́мотати (ви́тягти) (всю) ду́шу з кого і без додатка. 1. Завдавати клопотів, мук, страждань кому-небудь, набридаючи чимсь неприємним. Чи знав же він, що хлопець стане йому карою, невблаганним слідчим, який нічому не вірить, про все допитується, кожну дрібницю хоче з’ясувати і вимотує душу щоденно, щохвилинно? (І. Микитенко); Малий Захарко не сьогодні-завтра теж умре, а поки що вимотує всю душу отак-о своїм вищанням! (Грицько Григоренко); Все пережите знову і знову оживало, перед нею проходили тривожні дні, ятрили ще не загоєні рани, вимотували душу (М. Томчаній); Отак мені з півроку мотали душу — дай і дай (О. Ковінька); Я знаю, що то єсть попасти в Петербург на 10 днів — самі “конки” душу витягнуть!.. (Леся Українка). 2. тільки витяга́ти / ви́тягти ду́шу. Згубити, умертвити. — То ж коли він (Морозенко) вас в селі недалеко від домівки застукає, а як — не доведи Боже! — де в голому полі або в лісі заскоче, то там й душу витягне (Панас Мирний).

вимо́тувати (мота́ти, тягти́, тягну́ти) / ви́мотати (ви́тягти) (всі) кишки́ з кого і без додатка. Мучити, знесилювати кого-небудь чимсь. — Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями (З. Тулуб); Після Хоми почали й інші майстри ставити йому запитання, але цехмістер зупинив їх.— Та чого ви, панове, з нього кишки тягнете? Німець не витримає: це не наш брат, жилуватий козак (З. Тулуб); Христя слухала матір, а сама думала: от і піймайся такому в невістки,— усі з тебе кишки вимотає .. буде гризти, поки загризе (Панас Мирний). повимо́тувати кишки́ (про багатьох або тривалий час). Фінк обіцяв повимотувати кишки, повідбивати печінки й селезінки, якщо пропаде хоч сантиметр турецької ганчірки (П. Загребельний); — Ну й мороки було з вами, бісові татарюги! Всі кишки мені повимотували (З. Тулуб).