вирватися

ви́йти (ви́битися, ви́рватися і т. ін.) / вихо́дити (вибива́тися, вирива́тися і т. ін.) в лю́ди. Домогтися певного становища в суспільстві. Що буде, те й буде. Будеш знов чумакувати, Поки вийдем в люди (Т. Шевченко); — Коло мене ти можеш у люди вийти, а без мене залишишся таким гольтіпакою, як тепер (Б. Лепкий); — Буває, що виб’ється людина в люди, то де її людськість дінеться (Переклад М. Лукаша); Він гордився, що всього добивається сам.. Він знав: вирветься в люди, дійде до мети (Є. Куртяк); Час вибиватися в люди (З газети); От і ти справлялась, вчилась та потрошку Вибиралась в люди на пряму дорожку (доріжку) (Я. Щоголів). ви́скочити в лю́ди, зневажл. Писарям та головам заздро було, як-таки москальчук, ще недавній голодранець, волоцюга, ледащо, посівши за жінкою багатство, вискочив у люди, між пани, куди вони перлися з самого малку (Панас Мирний). повибива́тися в лю́ди (про багатьох). Народила (баба) десятеро дітей: двоє перших ще маленькими переставились, а решта повиростали і в люди повибивались (Є. Гуцало).

ви́рватися з па́зурів кого, чого, чиїх. Врятуватися, звільнитися від когось, чогось. П’ятий день він ішов. Не йшов, а гнав, як молодий, гордий олень, гнав навпростець, ламаючи хащі. Вирвавшись із пазурів смерті, він летів, як на крилах. “Воля! Воля” (І. Багряний).

ви́рватися з рук (з лап, з лабе́т, з лабе́тів і т. ін.) чиїх, кого, чого і без додатка. Врятуватися, звільнитися від кого-, чого-небудь; позбутися залежності від когось, чогось. — Удасться, то добре, а не вдасться, то ще таки світу не кінець, і вони (робітники) нам з рук не вирвуться (І. Франко); Усі вони (шинкарі) добрі, як сплять; а тільки розплющить очі, то так і норовить.., як би тебе так заборсати, щоб з його лап не вирватися... (Панас Мирний); Голос його (Захара) неначе вирвався з міцних лабет і в одну мить досяг до найдальшого бійця (Іван Ле); Сини бідняків не могли розраховувати на те, що їм вдасться вирватися з лабетів злиднів (З газети).