вистачити

(і) кото́ві на сльо́зи нема́ (нема́є, не ви́стачить і т. ін.). Дуже мало. — В них там орної землі і котові на сльози нема, єдиний заробіток біля колії (І. Муратов).

рук не ви́стачить. Дуже багато. — У неї, мабуть, і своїх речей, що й рук не вистачить, а тут ще й ми (В. Кучер).

скі́льки ду́ху ви́стачить, з дієсл. руху. На повну силу; щосили. (Огнєв:) А ми з основними силами разом з твоїми кіннотниками, як тільки смеркне,— сюди вийдемо, на цю нову доріжку і рвонем скільки духу вистачить, прямо в задні ворота (О. Корнійчук).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вистачити — ви́стачити дієслово доконаного виду безос. Орфографічний словник української мови
  2. вистачити — див. вистачати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вистачити — ВИ́СТАЧИТИ див. вистача́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. вистачити — ВИСТАЧА́ТИ чого й без додатка, безос. (бути достатнім для кого-, чого-небудь), СТАВА́ТИ, ХВАТА́ТИ розм., СТАЧА́ТИ розм., ВИСТАВА́ТИ заст., ВИСТАРЧА́ТИ діал., ДІСТАВА́ТИ діал., СТІКА́ТИ діал., СТАВА́ТИСЯ діал., ХАПА́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
  5. вистачити — ВИ́СТАЧИТИ див. вистача́ти. Словник української мови в 11 томах
  6. вистачити — Вистача́ти, -ча́ю, -єш сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл. 1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі. Стор. II. 219. 2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Левиц. І. 501. Словник української мови Грінченка