вставати

(аж) воло́сся підніма́ється (підійма́ється, встає́, лі́зе і т. ін.) / підняло́ся (вста́ло, полі́зло і т. ін.) вго́ру (догори́) у кого і без додатка. Кому-небудь стає дуже страшно. (Зачепиха:) Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне було розказувать про ту войну (війну), — волосся догори підіймається (М. Кропивницький); — Я пам’ятаю ті люті муки! Ще досі волосся догори встає та мороз по шкурі подирає (М. Коцюбинський); Уляна, припавши до трупа,— затихла. У людей піднялося волосся угору, і всі, глибоко зітхнувши,— перехрестились (Панас Мирний); Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (М. Коцюбинський); Хто спускався на громаку з високої гори?.. Спершу не то спускатись, униз страшно глянути... Як уперше сядеш на громака, як подумаєш, де той у Бога низ, волосся подереться вгору... (Панас Мирний); Полегшало йому трохи. Задрімав був, а потім враз як застогне, як закомандує — аж волосся догори стало (Ю. Збанацький). чуб уго́ру полі́з. Аж ось... загавкав собацюга. За ним недалеко другий, далі третій, четвертий... Чуб угору поліз у хлопців, і що далі було,— вже вони не пам’ятають (С. Васильченко).

аж ку́рява встає́, з дієсл. Дуже, надто. (Копистка (до Ганни, до Васі):) От же брешуть (черниці), аж курява встає (М. Куліш).

вирина́ти (встава́ти, сплива́ти) / ви́ринути (вста́ти, спливти́, сплисти́, майну́ти і т. ін.) в па́м’яті чиїй, кого і без додатка. Несподівано, мимоволі пригадуватися. Виринало в пам’яті напівзабуте, про що чув од мами або од баби своєї (М. Коцюбинський); Але й у роботі тепер уже від спогадів не втече — встають та й встають у пам’яті цілі картини з недавнього минулого (А. Головко); В його пам’яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня (Григорій Тютюнник); Ось і зараз спливло все в пам’яті; і він перегортав свою власну ненаписану книгу життя (І. Цюпа); В пам’яті знову сплили Ґандзючисі докірливі Василеві слова (Г. Косинка); Майнули в пам’яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (О. Гончар).

встава́ти / вста́ти з по́пелу (і руї́н). Відроджуватися, повертатися до життя. За домом у відступі ми сумували, за сміхом жінок і дівчат... Виходь, Батьківщино, ми з попелу встали, виходь переможців стрічать! (С. Голованівський).

встава́ти (підво́дитися) / вста́ти (підвести́ся) з лі́жка. Починати одужувати після тяжкої хвороби. На восьмий тиждень я устав з ліжка. Тоді вже почав жваво у силу вбиратись (Марко Вовчок); Він знов був дуже слабий на плеврит. Як заслаб на Різдво, то тільки тепер встав з ліжка (М. Коцюбинський); Я.. дожидався, поки жінка підведеться з ліжка, поки хатні клопоти прибере до своїх рук (Панас Мирний).

встава́ти (підніма́тися) / вста́ти (підня́тися) з колі́н. Звільнятися від гніту, поневолення. Так, мій народ і був, і є, Що б не писали квачомази! Просто: встає він не одразу, Але встає з колін, встає! (З газети); Африка піднялась з колін, вона розпрямляє свої могутні плечі, розриває кайдани (З журналу).