втратити

втра́тити па́мороки (тя́му, па́м’ять). Знепритомніти. Він втратив памороки і тільки тоді опам’ятався, як почув, що в його все тіло труситься од холоду, а зуби аж цокотять (І. Нечуй-Левицький); Тями не втратив (тамада): продовжував славити іменинника (С. Ковалів); Упав я на токовище, хочу крикнути, та не можу: дух забило. Потім хотів себе мацнути за бік — і втратив пам’ять (Григорій Тютюнник). загуби́ти па́м’ять. Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам’ять (Ю. Яновський).

втрача́ти / втра́тити ґрунт під нога́ми. Переставати бути впевненим у собі, в своїх силах, бути позбавленим того, на чому тримається суспільне чи службове становище, світогляд і т. ін. Усі перевертні (пани) почували своє велике горе, що вони вже втратили усі.. “рухомі й лежачі добра” та маєтності на Україні, може й навіки, втратили народний ґрунт під ногами (І. Нечуй-Левицький).

втрача́ти / втра́тити лік чому. 1. Перестати рахувати, збиватися в підрахунках. — Втративши лік годинам і дням, жив Анатолій у тому вагончику (М. Руденко). 2. Чого-небудь дуже багато. — Я втратила лік його зрадам (А. Дімаров).

втрача́ти / втра́тити фо́рму. Переставати бути здатним найкраще виявляти сили, вміння, здібності і т. ін. — Спортом, спортом треба займатись,— одразу ж зауважив професор.— Передчасно втрачаєте форму, ще дівчата подумають, що лінтюх (ледащо), а ви ж трудяга, я певен (О. Гончар).

втрача́ти (губи́ти) / втра́тити (загуби́ти) рівнова́гу. Перебуваючи в стані нервового збудження, хвилювання, роздратування і т. ін., виявлятися нездатним зберігати спокій, самовладання, терпіння. Хлопець мовчки вислухав вичитування і, не сказавши ні слова, намірився вийти з кабінету. — Ти розумієш, що поводився недостойно? — втрачаючи рівновагу, промовив директор (І. Багмут); Один тільки Григорій не втратив душевної рівноваги (О. Довженко); Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою й майже ненавистю поглянула на безтурботного Тихона (К. Гордієнко); З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона (Мотря) загубила моральну рівновагу (М. Коцюбинський).

втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації). Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів.— Не втрачай голови...— говорило щось у ньому (М. Коцюбинський); (Романюк:) Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук); Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Ю. Опільський); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський); Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський); // Переставати реально, об’єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність. Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко); // Напружено думати над чим-небудь без певних результатів. Щось з животом сталося таке незвичайне, що професори тратять голови, а мене заспокоюють лише вприскуванням морфіну (М. Коцюбинський). 2. Безрозсудно закохуватися в кого-небудь. Вона знає, як я люблю її. Як дурисвіт, як хлопчак, що втратив голову (П. Колесник); Я цілком розумію його стан — сидіти біля такої красуні і все розуміти було б щонайменше неввічливо. Я на його місці і в його роки, напевне, вже давно б втратив голову (В. Собко).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); (Маруся:) Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада). 2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); (Орест:) Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).