гукати

крича́ти (гука́ти) / кри́кнути (гукну́ти) (на) про́бі. Кликати на допомогу. Став пан Уласович не своїм голосом пробі кричати та за боки хвататись... (Г. Квітка-Основ’яненко); — Мовчки, заложивши руки, сидіти не годиться. Треба пробі гукати (Панас Мирний); Якби хто крикнув на пробі, .. люди вибігли б з хат та кинулись осліп одні на одних (М. Коцюбинський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

гукати — гу́кати дієслово недоконаного виду гуркати розм. гука́ти дієслово недоконаного виду кричати, кликати Орфографічний словник української мови
гукати — I гук`ати-аю, -аєш, недок. 1》 перех. і без додатка. Голосно вимовляти, виголошувати які-небудь слова, звуки. || перех. Голосно кликати кого-небудь. || неперех., з інфін., із спол. Великий тлумачний словник сучасної мови
гукати — див. кликати; кричати Словник синонімів Вусика
гукати — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. Словник синонімів української мови
гукати — Гука́ти, -ка́ю, -ка́єш кого, на кого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
гукати — ГУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Видавати сильні, різкі звуки, шуми і т. ін. Грім на весь світ гукав, блискавиці безперестанку світили (Мирний, IV, 1955, 238); Гукають паровози за гаєм голубим (Сос.. Близька далина, 1960, 41). ГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. Словник української мови в 11 томах
гукати — Гукати, -каю, -єш гл. 1) Издавать сильный звукъ, громко кричать, призывать кого. Заголосить, як та мати, голосна гармата. Гукатиме-кричатиме не одну годину. Шевч. 450. Через греблю повалили, гукають, співають. Шевч. 189. Як гукають, так і одгукуються. Словник української мови Грінченка