дзвінкий

від дзвінка́ до дзвінка́. Повністю, без будь-якої перерви; від початку до кінця. — Ви мало не вбили людини, відсиділи за це два роки від дзвінка до дзвінка (В. Собко); 10 років у таборах Іван Дмитрович (Мельник) відбув од дзвінка до дзвінка (З газети).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

дзвінкий — (який високо і дзвінко звучить) дзвенячий, звучний, (ніжно) сріблистий, кришталевий. Словник синонімів Полюги
дзвінкий — дзвінки́й прикметник Орфографічний словник української мови
дзвінкий — ЛУНКИЙ, голосистий, голосний, дзвінкоголосий; (голос) щебетливий; дзвенячий, дзвенючий. Словник синонімів Караванського
дзвінкий — -а, -е. Який голосно і чітко звучить. || Здатний голосно, чітко звучати, дзвеніти. Дзвінкий приголосний лінгв. — приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр.: б, г, д, з. Великий тлумачний словник сучасної мови
дзвінкий — I баламкучий, дзвінковий, дзвінкоголосий, дзвінкострунний, дзвонковий, дзявкучий, дзявулючий, міднодзвонний, стоголосий, стострунний II див. голосний Словник синонімів Вусика
дзвінкий — ГОЛОСНИ́Й (про голос, звук — який добре чути), ГУЧНИ́Й, ГРОМОВИ́Й підсил., ГРОМОПОДІ́БНИЙ підсил., ДЗВІНКИ́Й, ЗВУ́ЧНИЙ, ГРИМКИ́Й, ЗИ́ЧНИЙ, ХЛЬОСТКИ́Й розм. Словник синонімів української мови
дзвінкий — Дзвінки́й, -ка́, -ке́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
дзвінкий — ДЗВІНКИ́Й, а́, е́. Який голосно і чітко звучить. Потім знов те дзвінке, голосне щебетання [соловейка] заглушають ще голосніші співи челяді (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
дзвінкий — Дзвінкий, -а, -е Звонкій, звучный. Горщик дзвінкий. Черкас. у. Голос дзвінкий. Черкас. у. Дзвінкий регіт такий чути, що пит і роскочується. МВ. ІІ. 182. Словник української мови Грінченка