1. Словник української мови в 11 томах

дзвінкий

ДЗВІНКИ́Й, а́, е́. Який голосно і чітко звучить.

Потім знов те дзвінке, голосне щебетання [соловейка] заглушають ще голосніші співи челяді (Л. Укр., III, 1952, 478);

Та ось за рогом голосно заспівав баян, почувся дзвінкий дівочий сміх (Кучер, Чорноморці, 1956, 46);

// Здатний голосно, чітко звучати, дзвеніти.

Везли в Каховку свої знамениті вироби: дзвінкий та яскравий посуд (Гончар, Таврія.., 1957, 18);

Нагострили сокири дзвінкими, — То ж і бритва не завжди така! (Рильський, І, 1960, 316).

∆ Дзвінкі́ гро́ші (моне́ти) — металеві гроші.

Потім тихцем збував [Січкар] торговцям хліб.. тільки за мануфактуру та дзвінкі гроші (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 35);

Дзвінки́й при́голосний, лінгв. — приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр. б, г, д, з.

Дзвінкі приголосні літературної мови (на відміну від галицьких ..та деяких інших говірок) .. вимовляються виразно, ясно (Курс сучасної укр. літ. мови, 1,1951, 186).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвінкий — (який високо і дзвінко звучить) дзвенячий, звучний, (ніжно) сріблистий, кришталевий. Словник синонімів Полюги
  2. дзвінкий — дзвінки́й прикметник Орфографічний словник української мови
  3. дзвінкий — ЛУНКИЙ, голосистий, голосний, дзвінкоголосий; (голос) щебетливий; дзвенячий, дзвенючий. Словник синонімів Караванського
  4. дзвінкий — -а, -е. Який голосно і чітко звучить. || Здатний голосно, чітко звучати, дзвеніти. Дзвінкий приголосний лінгв. — приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр.: б, г, д, з. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дзвінкий — I баламкучий, дзвінковий, дзвінкоголосий, дзвінкострунний, дзвонковий, дзявкучий, дзявулючий, міднодзвонний, стоголосий, стострунний II див. голосний Словник синонімів Вусика
  6. дзвінкий — від дзвінка́ до дзвінка́. Повністю, без будь-якої перерви; від початку до кінця. — Ви мало не вбили людини, відсиділи за це два роки від дзвінка до дзвінка (В. Собко); 10 років у таборах Іван Дмитрович (Мельник) відбув од дзвінка до дзвінка (З газети). Фразеологічний словник української мови
  7. дзвінкий — ГОЛОСНИ́Й (про голос, звук — який добре чути), ГУЧНИ́Й, ГРОМОВИ́Й підсил., ГРОМОПОДІ́БНИЙ підсил., ДЗВІНКИ́Й, ЗВУ́ЧНИЙ, ГРИМКИ́Й, ЗИ́ЧНИЙ, ХЛЬОСТКИ́Й розм. Словник синонімів української мови
  8. дзвінкий — Дзвінки́й, -ка́, -ке́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. дзвінкий — Дзвінкий, -а, -е Звонкій, звучный. Горщик дзвінкий. Черкас. у. Голос дзвінкий. Черкас. у. Дзвінкий регіт такий чути, що пит і роскочується. МВ. ІІ. 182. Словник української мови Грінченка