1. Фразеологічний словник української мови

дим

аж дим іде́, з дієсл., перев. зі словоспол. так що. Дуже завзято, інтенсивно. (Іван:) Працювала наша бригада на прекрасному хімічному заводі, і працювала так, що аж дим ішов (І. Микитенко); Василина прискорила нишком темп, вихопилась наперед і починає сапати, аж дим іде (В. Бабляк).

в дим, зневажл. 1. зі сл. п’я́ний. Дуже сильно, до безпам’ятства. У казармі було порожньо. Кілька п’яних у дим хропло по кутках, днювальний зовсім десь зник (З. Тулуб); Горобець хромовими чобітьми вибиває польку — п’яний в дим (М. Зарудний). 2. Вщент, повністю, до краю. Перед кожним із нас кулемет, що розстрілює ворога в дим (В. Сосюра); Полк зірвався з позиції і пре на Житомир. Розклався в дим (О. Довженко).

дим коро́мислом (стовпо́м). 1. Шум, гамір, безладдя, колотнеча. Там таку бучу зняли були (солдати) — дим коромислом! (А. Головко). 2. Уживається для підкреслення інтенсивності вияву чого-небудь. Принесли пилку, сокири, заступ, дерев’яний ящик з інструментом. Прийшов дід Хома Дягіль із своїм напарником .. — Ого, та у вас уже тут дим коромислом! — вдоволено настовбурчив на лобі вицвілі брови (Ю. Збанацький).

іти́ / піти́ з ди́мом. Горіти, пропадати. Не один вельможний магнат хапався за голову, бачачи, як іде з димом його добро (М. Пригара); Стара батьківська хата ще в війну з димом пішла (М. Олійник); Увесь кількатисячний маєток, нагарбаний за кілька літ, пішов з димом (І. Франко).

пуска́ти / пусти́ти в о́чі дим (пилю́ку) кому. Вводити в оману кого-небудь. — Кому ви дим пускаєте в очі? Хіба в цьому — в благополучній загальній цифрі — і є всі найзаповітніші інтереси району? (І. Рябокляч); До чого ж ми обросли корою байдужості до рідного коріння, звикли видавати бажане за дійсне, пускати пилюку в очі! (З газети).

пусти́ти (з) ди́мом ((з) вогне́м, з ві́тром і ди́мом). Знищити вогнем; спалити. (Стась:) Він (Кармелюк) ще, кажуть, нахвалявся перепороть різками всю комісію і димом пустити всі їх папери (С. Васильченко); Пустили з димом вони (повстанці) панські маєтки (Нар. опов.); Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (О. Копиленко); Дорош обкульгав згарище .. і зняв кашкет. “Невже самі люди, що це творили, пустили з вітром і димом?” (Григорій Тютюнник). ди́мом за ві́тром пусти́ти. — Та йому (панові) й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за вітром пустити! (А. Головко).

як дим. 1. зі сл. п’я́ний. Дуже сильно, до безпам’ятства. Ех, той Саврадим, п’яний як дим (Укр.. присл..). 2. зі сл. зни́кнути, розві́ятися, ще́знути і т. ін. Безслідно, невідомо куди. Хлопці за палієм погнались. Та де! Не спіймали, не наздогнали. Розвіявся, щез як дим (С. Журахович).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дим — (летка темна речовина, що появляється в повітрі після згорання) кіптява, кіпоть, (задушливий) чад. Словник синонімів Полюги
  2. дим — дим іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. дим — [дим] диму, м. (ў) диему, мн. диеми, дием'іў Орфоепічний словник української мови
  4. дим — -у, ч. 1》 Суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу і т. ін.) і газуватих продуктів, які виділяються в повітря зі згорянням чого-небудь. || перен. Про щось невиразне, що існує тільки в мріях, в уявленні. || рідко. Те саме, що серпанок. 2》 іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дим — дим 1. дим ◊ дурни́й як сто пуді́в ди́му → дурний ◊ мно́го ди́му — ма́ло вогню багато галасу з нічого (Франко) 2. вул. цигарка (ст)|| = вар'ят Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. дим — Без диму нема вогню. Без праці і невигод нічого не зробиш. Більше диму, як вогню. Більше говорення, як діла. Дим і лиха жінка найскоріш виженуть із хати. Матеріяльні та моральні терпіння роблять життя прикрим. Димом заносить, бо село недалеко. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. дим — (п'яний, в курений і т. ін.) в дим Дуже високий ступінь. Тут не нап'єшся в дошку, а нанюхаєшся в дим (Україна Молода). А потім рушити в Афіни / чи до могили Авіценни / облазити культурні центри / і в кожнім набухатись в дим (В. Неборак). Словник сучасного українського сленгу
  8. дим — (-у) ч.; крим., тюр. 1. Тютюн. БСРЖ, 175; ЯБМ, 1, 299. // Цигарки, папіроси. БСРЖ, 175; ЯБМ, 1, 299. // Гашиш. СЖЗ, 36. 2. Спирт. БСРЖ, 175; СЖЗ, 36; ЯБМ, 1, 299. 3. Невизначеність, невідомість. БСРЖ, 175; ЯБМ, 1, 299. Словник жарґонної лексики української мови
  9. дим — Одиниця оподаткування Словник застарілих та маловживаних слів
  10. дим — Господарська одиниця у деяких слов'янських народів, зокрема, в давній Україні; на зх.-укр. землях частина дворища; був одиницею оподаткування в давній Русі, Македонії (димнина), Вел. князівстві Литовському, Московській державі, козацькій державі XVII-XVIII ст.; звідси податок подимне. Універсальний словник-енциклопедія
  11. дим — ДИМ (суміш продуктів згоряння, що виділяються в повітря), КУ́РИВО розм.; КІ́ПТЯВА, КІ́ПОТЬ (густий, чорний); ЧАД (їдкий, задушливий — перев. при поганому горінні). Мов туманом, сірим димом оповиті села, ліси, поля, і луги... (Т. Словник синонімів української мови
  12. дим — Дим, ди́му, -мові; дими́, -мі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. дим — ДИМ, у, ч. 1. Суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу і т. ін.) і газоподібних продуктів, які виділяються в повітря при згорянні чого-небудь. З десять скирт хліба палало,.. од їх піднімався густий дим (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  14. дим — Дим, -му м. Дымъ. Стид не бим, очей не виїсть. Ном. № 3206. Хто вітру служить, тому димом платять. Ном. № 7166. Намітка як дим тоненька. МВ. І. 122. По за лугами дими стовпами. Ой то не дими, то з коней пара. Чуб. ІІІ. 308. димом пішло (Ном. Словник української мови Грінченка