дим

ДИМ (суміш продуктів згоряння, що виділяються в повітря), КУ́РИВО розм.; КІ́ПТЯВА, КІ́ПОТЬ (густий, чорний); ЧАД (їдкий, задушливий — перев. при поганому горінні). Мов туманом, сірим димом оповиті села, ліси, поля, і луги... (Т. Осьмачка); До неба підіймалась хмара пари, як куриво од великого пожарища (О. Стороженко); Свічка горіла, і вогник її покрученою ледь тріпотливою цівкою кіптяви тягся догори (Ю. Смолич); Дим у кузні, кіпоть сиза... (І. Нехода); Погасла свічка, — тільки кінчик ґнота Червону іскру кидає в темноту, Страшенний чад розливши навкруги (П. Грабовський).

ПОДИ́МНЕ (у давній Русі та феодальній Україні — подать, яку нараховували залежно від кількості печей і димарів у господарстві), ДИМОВЕ́, ДИМ, ПОДИ́МЩИНА. (Петро:) Весною загадали (гайдуки) платить подимне (І. Карпенко-Карий); Сива жінка на майдані плаче, Бо беруть димове й поволяче, А у неї ні вола, до речі, А вона вже рік не топить печі (А. Малишко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

дим — (летка темна речовина, що появляється в повітрі після згорання) кіптява, кіпоть, (задушливий) чад. Словник синонімів Полюги
дим — дим іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
дим — [дим] диму, м. (ў) диему, мн. диеми, дием'іў Орфоепічний словник української мови
дим — -у, ч. 1》 Суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу і т. ін.) і газуватих продуктів, які виділяються в повітря зі згорянням чого-небудь. || перен. Про щось невиразне, що існує тільки в мріях, в уявленні. || рідко. Те саме, що серпанок. 2》 іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
дим — дим 1. дим ◊ дурни́й як сто пуді́в ди́му → дурний ◊ мно́го ди́му — ма́ло вогню багато галасу з нічого (Франко) 2. вул. цигарка (ст)|| = вар'ят Лексикон львівський: поважно і на жарт
дим — Без диму нема вогню. Без праці і невигод нічого не зробиш. Більше диму, як вогню. Більше говорення, як діла. Дим і лиха жінка найскоріш виженуть із хати. Матеріяльні та моральні терпіння роблять життя прикрим. Димом заносить, бо село недалеко. Приповідки або українсько-народня філософія
дим — (п'яний, в курений і т. ін.) в дим Дуже високий ступінь. Тут не нап'єшся в дошку, а нанюхаєшся в дим (Україна Молода). А потім рушити в Афіни / чи до могили Авіценни / облазити культурні центри / і в кожнім набухатись в дим (В. Неборак). Словник сучасного українського сленгу
дим — (-у) ч.; крим., тюр. 1. Тютюн. БСРЖ, 175; ЯБМ, 1, 299. // Цигарки, папіроси. БСРЖ, 175; ЯБМ, 1, 299. // Гашиш. СЖЗ, 36. 2. Спирт. БСРЖ, 175; СЖЗ, 36; ЯБМ, 1, 299. 3. Невизначеність, невідомість. БСРЖ, 175; ЯБМ, 1, 299. Словник жарґонної лексики української мови
дим — Одиниця оподаткування Словник застарілих та маловживаних слів
дим — Господарська одиниця у деяких слов'янських народів, зокрема, в давній Україні; на зх.-укр. землях частина дворища; був одиницею оподаткування в давній Русі, Македонії (димнина), Вел. князівстві Литовському, Московській державі, козацькій державі XVII-XVIII ст.; звідси податок подимне. Універсальний словник-енциклопедія
дим — аж дим іде́, з дієсл., перев. зі словоспол. так що. Дуже завзято, інтенсивно. (Іван:) Працювала наша бригада на прекрасному хімічному заводі, і працювала так, що аж дим ішов (І. Фразеологічний словник української мови
дим — Дим, ди́му, -мові; дими́, -мі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
дим — ДИМ, у, ч. 1. Суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу і т. ін.) і газоподібних продуктів, які виділяються в повітря при згорянні чого-небудь. З десять скирт хліба палало,.. од їх піднімався густий дим (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
дим — Дим, -му м. Дымъ. Стид не бим, очей не виїсть. Ном. № 3206. Хто вітру служить, тому димом платять. Ном. № 7166. Намітка як дим тоненька. МВ. І. 122. По за лугами дими стовпами. Ой то не дими, то з коней пара. Чуб. ІІІ. 308. димом пішло (Ном. Словник української мови Грінченка