1. Фразеологічний словник української мови

дозволяти

не дава́ти (не дозволя́ти) / не да́ти (не дозво́лити) наплюва́ти (плю́нути) (собі́) в ка́шу (в борщ) кому і без додатка. Вміти відстоювати, захищати себе. Діти .. не дуже гарно обходилися з сиротою, а надто ще за те, що він не давав наплювати собі в кашу (М. Коцюбинський); (Кукса:) Я так думаю, що цей (отаман) не дасть у кашу наплювати, дарма що молодий! (М. Кропивницький); В Зарічному він не одного знав: народ тямущий! В кашу плюнути не дасть нікому (П. Рєзніков); Завадка серцем відчував, що Бронко не занехаяв справи. Не такий характер в його сина, щоб дозволити собі наплювати в кашу (Ірина Вільде); Звичайно, стосунки з молодим і недосвідченим парторгом треба налагоджувати, але плювати собі в борщ він не дозволить нікому (В. Собко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дозволяти — Дієслово дозволяти вживається тільки в прямому значенні. Батько дозволив, керівник дозволив. У переносному ж – давати змогу (можливість). “Це дає змогу (а не дозволяє) збільшити виробництво продукції”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. дозволяти — дозволя́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. дозволяти — Давати дозвіл, санкціонувати, акцептувати, р. зволяти, призволяти, позволяти, ід. скасовувати <�знімати> заборону; (не забороняти) допускати, терпіти, толерувати, не перешкоджати; пор. ПОПУСКАТИ, ПОТУРАТИ. Словник синонімів Караванського
  4. дозволяти — -яю, -яєш, недок., дозволити, -лю, -лиш, док. і перех., з інфін. 1》 Давати згоду, дозвіл, право на здійснення чого-небудь. Дозволяти (дозволити) собі — а) (перев. із сл. забагато, занадто і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дозволяти — ДОЗВОЛЯ́ТИ кому що (давати згоду на здійснення чогось), ДОПУСКА́ТИ кого, ДАВА́ТИ з інфін., ДАВА́ТИ ПРА́ВО, ПІДПУСКА́ТИ до чого, розм., ПРИПУСКА́ТИ кого, що, розм., ПОЗВОЛЯ́ТИ розм., ЗВОЛЯ́ТИ розм., ПРИЗВОЛЯ́ТИ розм., БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ кого на що, уроч. Словник синонімів української мови
  6. дозволяти — ДОЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док. 1. перех., з інфін. Давати згоду, дозвіл, право на здійснення чого-небудь. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  7. дозволяти — Дозволя́ти, -ля́ю, -єш сов. в. дозволити, -лю, -лиш, гл. Позволять, позволить, дозволять, дозволить, разрѣшать, разрѣшить. Не дозволяв говорити бісам. Єв. Мр. І. 34. Не дозволю кров людськую марне розливати. К. Досв. 218. Словник української мови Грінченка