досада

доса́да бере́ (хапа́є) / взяла́ (вхопи́ла) кого і без додатка. Хто-небудь відчуває душевний біль, переймається почуттям невдоволення, образи і т. ін. Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); — Кричиш! — образився Шумило.— І без тебе досада бере за вбогий технікум (О. Довженко); — Я думала, що у вас ще й на третій (рік в наймах) зостануся. — Та й я б то, Варко, — одказує (господиня), не від того, та що ж? У тебе мале .. І така мене досада за серце вхопила! (Панас Мирний). доса́да гризе́. А стара пані .. прислухається, що вони там між собою говорять.., та вже така її досада гризе, що вони вкупочці (Марко Вовчок). запекла́ доса́да. День отемнів мені, узяв жаль, запекла досада: — Поїхала! — лист писаний учора (С. Васильченко).

доса́да нахо́дить / найшла́ на кого. Хто-небудь починає відчувати невдоволення, роздратованість, образу і т. ін. — Звісно, як досада найде на господаря, то на кому ж її зірвати, як тільки на своїх близьких (Панас Мирний).

зганя́ти (зго́нити) / зігна́ти злість (зло, доса́ду, се́рце і т. ін.) на кому. Мститися не тому, хто викликав роздратування, невдоволення, гнів, а кому-небудь іншому. — Оце було її діти пустують, вона на них сердиться, а на мені згонить злість (І. Нечуй-Левицький); Її, як дівку, відкілясь здалека взяту, поїдом їли, .. били і всяку досаду на їй зганяли (Грицько Григоренко); (Катерина:) Пан сотник дуже свариться, як углядить твої сльози, і на нас .. зганя своє серце (О. Стороженко); Сьогодні в Тимка був такий настрій, що йому хотілося придиратися за дрібниці, і він вирішив зачепити Сергія, щоб зігнати на ньому своє зло (Григорій Тютюнник).