дути

аж но́сом ба́ньки дме, зі сл. дурни́й. Дуже, надто. Дурне, аж носом баньки дме (Укр.. присл..).

дму́хати (ду́ти) про́ти ві́тру. Робити яку-небудь безнадійну справу, не сподіваючись на успішне її завершення. (Дід з ціпком:) А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком). (Копистка (не зворухнувся):) .. Не дмухайте, діду, проти вітру (М. Куліш).

ду́ти гу́би. Сердитися, ображатися на кого-небудь. Федір пішов на квартиру. Мати сердилась, сестри дули губи.., а він не звертав на те уваги (Ю. Збанацький). ду́ти гу́бки. Що захочеться Катрусі, Зроблять тьоті та бабусі. А Катруся губки дує Та все більше вередує (С. Воскрекасенко).

ду́ти гу́бу (мо́рду). Чванитися, пихато поводитися. Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув (І. Котляревський); Дме морду, що й граблями носа не дістанеш! (Укр.. присл..). відставля́ти гу́бу. Дивіться, скільки пошани має в селі голова Петрюк!.. А директор товариш Журяк!.. Але ж вони не відставляють губу!.. (В. Бабляк).

ду́ти на холо́дне, ірон. Виявляти надмірну обачність, обережність. Ти (Савко) чоловік, звісно, обачний — дуєш на холодне (В. Конвісар).

ду́ти / поду́ти тічо́к (тічка́), фольк. Боротися, пробувати силу в боротьбі. “Дми ж тічок”,— Загримав Змій (І. Манжура); — Чи не схотілось тобі, козаче, тічка подуть? — спитав чоловік (О. Стороженко).

зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився (Запорожець), саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко). 2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам (піщанам) боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах). 3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).

і в вус не ду́ти. Бути байдужим до всього, не турбуватися ні про що. Сидітиме собі Сава в теплі та добрі й у вус не дутиме (С. Чорнобривець); Ви ганьбите підлизу всує! Він слуха вас і в вус не дує. Мовляв усякому своє… (С. Воскрекасенко); Оберемок в думці лаяв Кошика: “Все через нього такі душевні страждання! А він, мабуть, і у вус не дме” (П. Автомонов).

і на холо́дне дму́хати (ду́ти) перев. зі словоспол. таки́й, що. Бути занадто обережним. — Мій чоловік .. такий вже був обережний, що й на холодне дмухав (Переклад С. Масляка).

куди́ ві́тер ві́є (дме). 1. Що трапилося; в чому справа. Паляничка ще не добрав, куди воно вітер дме, тому вибирав тепер слова обережні, моргаючи своїми мавпячими очима (М. Чабанівський). 2. Будь-куди; куди завгодно. Тоді, хвиле, неси з милим, Куди вітер віє! (Т. Шевченко).