1. Словник української мови в 11 томах

дути

ДУ́ТИ, дму, дмеш і ду́ю, ду́єш; мин. ч. дув, дула́, ло́; мн. дули́; наказ, сп. дми, дмі́м [о], дміть; недок.

1. неперех. Гнати, нести, рухати струмені повітря; віяти.

Дме сильний, але теплий вітер (Коцюб., III, 1956, 41);

З моря дув свіжий вечірній вітер (Донч., IV, 1957, 370);

// безос.

З вікна дме (дує).

2. неперех., на що, у що. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дмухати.

А в хаті довго і гірко плакала [Маріка], дуючи на червоні пучки, що туди позаходили шпари (Вас., II, 1959, 211);

Іван виймав флояру і дме у неї що має сили (Коцюб., II, 1955, 322);

//Рухати повітря яким-небудь предметом.

— Починав мені памороки забивати. Дзвоню я до того, що при млинку [який жене свіже повітря], щоби дув щосили (Фр., IV, 1950, 14);

[Горпина:] Дми про мене хоч халявою, та давай швидше самовар (Н.-Лев., II, 1956, 476);

// перех. Розтягувати, розширювати що-небудь, наповнюючи повітрям, газом.

То догори ногами ходять [писачки], то стовбула перекидаються, то бульбахи дмуть (Кв.-Осн., II, 1956, 249);

*Образно. Машини дмуть могутні груди (Сос., Вибр., 1941, 167).

◊ І (й) у (в) вус не ду́ти див. ву́са.

3. перех., техн. Виготовляти порожнисті предмети з рідкої скляної маси за допомогою струменя повітря; видувати.

Дути колби.

4. неперех., на кого — що, розм. Бути незадоволеним ким-, чим-небудь; сердитися, ображатися.

[Грицько:] Я б давно її посватав, сказав би твойому [твоєму] батькові; та як же ти його скажеш, коли він отак на тебе дме! (Мирний, V, 1955, 183).

◊ Ду́ти гу́би — сердитися на кого-небудь;

Ду́ти гу́бу (мо́рду і т, ін.) — чванитися, гордитися.

Урядники з отаманами Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув (Котл., І, 1952, 188);

Дме морду, що й граблями носа не дістати! (Укр.. присл.., 1955, 173).

5. неперех., розм. Іти, бігти, їхати.

— Молися за мене, жінко, — промовив він тихо. — Моліться за мене, діти. Бо я… пішов. — Дуй! (Гончар, III, 1959, 258).

6. перех. і без додатка, розм. Пити що-небудь (часто у великій кількості).

[Мирон(наливає вино у келих.. П’є)] [Горлов:] Дивись, а браток сам дує (Корн., II, 1955, 30).

7. перех., розм. Сильно бити.

— Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. — скрикнув Довбня (Мирний, III, 1954, 218).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дути — ду́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. дути — (- вітер) віяти; (ротом) дмухати, хухати; У ФР. вдувати, надувати, надимати, піддувати, задувати, видувати, видимати; (- черево) здувати, здимати. Словник синонімів Караванського
  3. дути — дму, дмеш і дую, дуєш; мин. ч. дув, дула, дуло; мн. дули; наказ. сп. дми, дмім[о], дміть; недок. 1》 неперех.Гнати, нести, рухати струмені повітря; віяти. || безос. 2》 неперех., на що, у що. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дмухати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дути — Дмухати, дмухнути, дмухнути, видмухувати, видмухати, повидмухувати, задмухувати, задмухувати, задмухати, позадмухувати, зідмухувати, зідмухати, позідмухувати, надмухувати, надмухати, понадмухувати, подмухувати, подмухати, пороздмухувати, шайнути... Словник чужослів Павло Штепа
  5. дути — ду́ти 1. шк. підказувати (ст) 2. муз. співати, підспівувати (ст): Сяська була шибеник, а я не сміла. Вона “дула” сопранам, а я – альтам так, що ми співали в другому або в третьому ряді, бігали до тих, що мали тенденцію денотувати, і приспівували їм. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. дути — Будеш дути, на неоднакові нути. Будеш тяжко бідувати. Хто не хоче дути на горяче, той буде дути на боляче. Хто не хоче бути осторожним перед шкодою, той по шкоді певне буде. Хто попікся на горячім, той і на холодне дує. Хто раз потерпів, той буває осторожним. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. дути — Дую, дуєш, недок. Курити. Скільки вже можна дути? Так рак легенів надуєш! Словник сучасного українського сленгу
  8. дути — аж но́сом ба́ньки дме, зі сл. дурни́й. Дуже, надто. Дурне, аж носом баньки дме (Укр.. присл..). дму́хати (ду́ти) про́ти ві́тру. Робити яку-небудь безнадійну справу, не сподіваючись на успішне її завершення. (Дід з ціпком:) А ти кинь цигарку, кажу!... Фразеологічний словник української мови
  9. дути — БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. Словник синонімів української мови
  10. дути — Ду́ти, дму, дмеш, дме, дмуть; дми, дміть; дув, ду́ла Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. дути — Дути, -дму, -дмеш, одн. в. дунути, -ну, -неш гл. 1) Дуть, дунуть. Як такий (горішній) вітер дме по снігу або з снігом — ото хуґа. Черном. Дунув вітер по-над ставом. Шевч. 88. 2) Только несов. в. Надувать, пучить. Мовчанка.... черева не дме. Ном. № 1117. Словник української мови Грінченка