1. Фразеологічний словник української мови

дівчачий

дівча́чий хвіст (хво́стик), фам. Хлопець, який полюбляє дівчат та їхнє товариство. Коли Михайлові, відомому на все село дівчачому хвостові, нагадують про Орисю, він опускає очі і щоки його спалахують рум’янцем (З журналу); — Оце ще дівчачий хвостик — тільки біля них його і видно (Сл. В. Ужченка).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дівчачий — дівча́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. дівчачий — -а, -е. Прикм. до дівчина. || Власт. або належний дівчині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дівчачий — Дівча́чий, -ча, -че; -ча́чі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. дівчачий — ДІВЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до ді́вчина; // Власт. або належний дівчині. Дівчача слава — як біле полотно: пилинка впаде, то і видно (Кв.-Осн., II, 1956, 355); В Марії якось свитка сама з плеча впала. Кинула на стіл її, на купу дівчачої одежі (Головко, II, 1957, 98). Словник української мови в 11 томах
  5. дівчачий — Дівчачий, -а, -е = дівочий. Чого ж голосиш там? чого нявчиш дівчачим голоском? Сніп. 21. Ой хлоп'яча біда — у некрути брати, а дівчача біда — нерідная мати. Чуб. ІІІ. 892. дівчачий бог. Шуточное названіе аиста. Лохв. у. Словник української мови Грінченка