задати

дава́ти / да́ти (вси́пати, зада́ти і т. ін.) бо́бу кому і без додатка. Бити кого-небудь. Молодець врешті не витримував: забирав у жменю рештки Бідочиного волосся, впихав голову межи гачі і давав доброго бобу (Г. Хоткевич); Дізнавшись про цю раду, хлопці вирішили “дати Федькові бобу” (М. Ю. Тарновський); Кинулися (господарі) на нього (вовка) і всипали йому такого бобу, що пару день нікуди не ходив, тілько (тільки) лежав у лісі та вилизувався (І. Франко).

дава́ти (задава́ти, дави́ти, зневажл. де́рти) / да́ти (зада́ти) хропака́. Міцно спати. На полиці напроти — два підлітки в робочих спецівках. Підмостили під голови грубі черевики й дають хропака (І. Муратов); — Спи, спи,— вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті,— Дрова не нарубані, води не принесено, а він — пузо на черінь та й давить хропака (Григорій Тютюнник); Радисти ще “деруть хропака”, бо вночі була якась заваруха, то не виспались (Григорій Тютюнник).

дава́ти (задава́ти) / да́ти (зада́ти, вси́пати і т. ін.) хльо́сту (хло́сту, хльо́ру і т. ін.) кому і без додатка. Бити кого-небудь, жорстоко розправлятися з ким-небудь. — Що там? Бунт? .. не бійся, Валю,— зараз будуть козаки… О, вже там дають їм хльосту… що за дикі крики?! (Леся Українка); Ось привезли і мальовання (малювання): .. як Александр цареві Пору Давав із військом добру хльору; Чернець Мамая як побив (І. Котляревський). да́ти хло́сти. Запорожці витягли дуків надвір і дали їм доброї хлости (М. Пригара).

дава́ти (задава́ти) / да́ти (зада́ти) жа́ру кому і без додатка. 1. Дуже лаяти, сварити кого-небудь. Дружина дала жару (чоловікові), запідозривши його в амурних стосунках із сусідкою (З газети); Чутно голоси з народу: “Ага! піймалися! Задасть тепер вам гуменя жару” (Панас Мирний). 2. Бити, громити кого-небудь. “Катюші” добре тут давали жару їм (фашистам) (В. Сосюра); Бився (полк) .. по-простому, по-донбасівському, слюсарі слюсарили з гармат, шахтарі довбали шабельками.., газівники давали жару з гвинтівок (Ю. Яновський); Билися (білогрудівці), як личить червоним воякам: не раз і німцеві задавали жару, не раз і самі з тяжкими втратами виривалися з оточення (Ю. Бедзик).

дава́ти (задава́ти) / да́ти (зада́ти) пе́рцю кому і без додатка. 1. Дуже лаяти, сварити кого-небудь, дошкуляти критикою. — І йому (Шаповалові), й Денису Панасовичу я давав перцю, незважаючи ні на ордени, ні на роки! (П. Автомонов); — Вишкварив оце листа додому, щоб костюм пошили .. Дав їм такого перцю, що, може, й розсердяться… (С. Олійник). 2. Розправлятися з ким-небудь, громити когось. (Голос:) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали (І. Нечуй-Левицький); — Далі,— знизав плечима сержант,— далі взагалі нічого особливого не було. Дали їм (фашистам) перцю, танки майже всі спалили, тільки двом вдалося втекти… (В. Собко). 3. рідше, жарт. Завдавати клопоту, прикрощів, дошкуляти кому-небудь. Нехай би де у дистанції так розташувались, дали б їм зараз перцю, хоч би й що: зараз би потаскали у поліцію та затасували б у холодну (Г. Квітка-Основ’яненко). зада́ти пе́рцю з ма́ком. — Тепер він (хлопчик) нам задасть перцю з маком! — сміялася Юлія Цезарівна.— Горластий! (П. Дорошко).

дава́ти (задава́ти) / да́ти (зада́ти) пра́су кому і без додатка, заст. Бити кого-небудь. Тут на бігу поймав (спіймав) (Еней) за рясу Попа Рутульського полку, смертельного задавши прасу, Як пса, покинув на піску (І. Котляревський).

дава́ти (задава́ти) / да́ти (зада́ти) чо́су (джо́су) кому і без додатка. 1. Бити кого-небудь. Пробували було нападати на малюка, але він давав їм такого чосу, що всі охочі до легких перемог стали його сахатись (О. Ільченко); — А, ви, сякі-такі! попались? А злазьте сюди! Я тепер вам дам джосу,— гукала бабуня (І. Нечуй-Левицький). 2. Громити кого-небудь, завдаючи поразки. — Зі всього видно,—закінчив .. Савка,— що десь там наші дають доброго чосу .. гітлерівцям (Д. Бедзик). 3. Гостро сварити, критикувати кого-небудь. До столу випхався Тихін Фіялко .. Ну, цей щось скаже .. Вміє давати чосу глитайні (В. Речмедін); Набридло людям. Вони все у полі та в полі, а парторг їхній біля телефону .. керує через вікно… Ще мало йому дають чосу (В. Кучер).

дава́ти (задава́ти, підно́сити) / да́ти (зада́ти, підне́сти) пи́нхви кому, заст. 1. Бити, карати кого-небудь. Вони (парубки) усею громадою не раз і самому писарю давали такої пинхви, що насилу прочухавсь (Г. Квітка-Основ’яненко); — А тобі, мабуть, треба такої (жінки), щоб давала щодня стусанів у потилицю. — Ого-го. Нехай спробує! Я задам їй такої .. пинхви, що вона не потрапить кудою втікати (І. Нечуй-Левицький). 2. Учиняти кому-небудь якусь каверзу, щось підступне, неприємне. Чухають (іноді) собі потилицю, та плямкають, та нищечком лають усе-таки того ж Тихона, що їм таку пинхву дав! (Г. Квітка-Основ’яненко). підне́сти пи́нхву. Йому (Халявському) Хівря і піднесла пинхву (Г. Квітка-Основ’яненко).

да́ти (зада́ти, завда́ти) га́рту. 1. кому і без додатка. Дуже побити кого-небудь; жорстоко розправитися з ким-небудь. — Треба (конокрадів) живцем узяти та дати такого гарту, щоб острог їх живими взяв, та живими не випустив (Б. Грінченко); Ми з Толькою завдали таки доброго гарту Генці Климовському. Грали в російсько-японську війну: Генка був за японця, а ми — руські (Б. Антоненко-Давидович). 2. кому. Покарати, провчити кого-небудь за щось. — Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту! (А. Свидницький). 3. кому і без додатка. Дуже вилаяти, гостро покритикувати кого-небудь. Бач, спробував би їй хто 2 місяці не писати, задала б гарту… (Леся Українка). 4. чому. Дуже пошкодити, поламати, понівечити що-небудь. Лаврінові діти дали б їм (грушам) гарту (І. Нечуй-Левицький); Всього за один тиждень він дав гарту черевикам (З газети).

задава́ти / зада́ти тон перев. кому. 1. Показувати приклад у чому-небудь, впливати на інших своєю поведінкою, вести за собою. Загрібний, той, що сидить ближче до корми, задає тон усій команді. Це на нього рівняються інші гребці (В. Собко); Сини Ферапонтові поженилися з українськими дівчатами, розселилися цілим кутком, але суворий дід усе задавав тон у роду (О. Кундзич). 2. чому. Впливати певним чином на хід подій, розвиток чого-небудь. — Франція зараз задає тон усій Західній Європі. І відгомін її революцій розхитує і пруський, і австрійський абсолютизм (З. Тулуб); Роза-Нейни сердилась на Терезку за те, що вона почала задавати тон усьому двору і наводити нові порядки (М. Томчаній).