запороти

заора́ти (зари́ти) но́сом, фам. Упасти обличчям куди-небудь, у щось; перекинутися. Шарко прудко подався вперед, а Василькові крамарчук підставив ніжку, і він заорав носом у землю (П. Панч); Так осліп, нещасний (Михайлик), від тої отрути кохання, що й рівчака перед собою не вздрів і так заорав туди носом, аж кров пішла (О. Ільченко); Вийшов з дрюком дід Улас: — Ну, то як тобі у нас? — За коротким цим опросом (запитанням) Аж зарила біда носом (С. Воскрекасенко); Навмання кинувся Петрик до Дашковців. Прожогом вскочив у двері і зарив носом: за кущем порічок переможно скалив зуби Олесь (Є. Куртяк). запоро́ти но́сом. Підвівшись з задньої лави, як завжди, з-між молодиць, щоб іти наперед, він (Проць) чомусь плямисто почервонів, що рідко траплялось, а зустрівшись поглядом з Ловачем, не до добра спіткнувся, мало не запоров носом (В. Бабляк). зуба́ми заора́ти. — Стій! ні з місця! — крикнув той (панич) і шпорнув (шпурнув) першого з рундука так, що аж той зубами заорав (Панас Мирний).