1. Фразеологічний словник української мови

клюнути

(й) ку́рці ні́де клю́нути. 1. Дуже тісно, мало місця. Весь стіл завалений, ніде курці клюнути, ще не переглянутими .. книжками (Леся Українка); // Немає вільного або чистого місця. — Панічко.., не женіть тільки Мар’ї з двору..— Та що ж там з нею? — Збита вся — курці ніде клюнути! (Панас Мирний). 2. Дуже багато. — Приходимо в Зіньків, а там війська — курці ніде клюнути! (Григорій Тютюнник); Диких качок було стільки, що ніде курці клюнути (З газети). 3. Дуже мало. По землі ходив (селянин) і землі не мав. Або мав, що й курці ніде було клюнути (П. Рєзніков).

клю́нути на прима́нку. Піддатися на обман, навмисне підготовлений ким-небудь з підступними (недобрими) намірами. При самій думці, що “пугачі” клюнуть на приманку й сміливий задум може здійснитися, Ксьондза починала тіпати пропасниця (І. Головченко і О. Мусієнко).

клю́нути но́сом у що. Упасти обличчям вниз. Як пихоне його руками своїми, так Чіпка й клюнув носом у зелену траву (Панас Мирний); — Прицілився я — бабах! З одного пострілу поклав усіх п’ятьох. Клюнули фашисти у сніг носом усі підряд (Ю. Мокрієв).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клюнути — клю́нути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. клюнути — -не, док., перех. і неперех. Однокр. до клювати 1), 2), 4). Клюнути носом — упасти, вдарившись носом. Ніде курці клюнути — дуже тісно де-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. клюнути — КЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. 1. кого, що і без прям. дод. Однокр. до клюва́ти 1, 2. Спершу птах одверта од неї дзьоба, тоді клюнув раз, удруге – і за хвилю ложка була вже порожня (Григір Тютюнник)... Словник української мови у 20 томах
  4. клюнути — КЛЮВА́ТИ (про птахів — їсти, хапаючи щось дзьобом, бити дзьобом), ДЗЬО́БА́ТИ (ДЗЮ́БА́ТИ рідше), ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́), КЛЮ́КАТИ розм.; ПИ́ТИ (їсти молоде зерно); ЦЮ́КАТИ, ЦЮ́КАТИСЯ розм. (бити дзьобом); ЩИПА́ТИ (шкіру тіла). — Док. Словник синонімів української мови
  5. клюнути — КЛЮ́НУТИ, не, док., перех. і неперех. Однокр. до клюва́ти 1, 2, 4. Орля намагалося стрепенутись і клюнути хлопця своїм дзьобом (Трубл., Мандр., 1938, 92); Та ось клюнула рибка! Витяг її Данилко (Коцюб., І, 1955, 470). Словник української мови в 11 томах