1. Фразеологічний словник української мови

кінчати

кінча́ти / кінчи́ти (життя́) на ши́бениці. Бути покараним на смерть через повішення. Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов’язково кінчить на шибениці (А. Головко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кінчати — кінча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. кінчати — ЗАКІНЧУВАТИ, докінчувати, ви-, довершувати, ід. ставити крапку <�хрест>; (діла) вершити; (спиняти) класти край; (роботу) шабашити; ЖМ. убивати; п! ФІНШУВАТИ; п.ф. КІНЧАТИСЯ, добігати <�іти до> кінця, і п. Словник синонімів Караванського
  3. кінчати — див. закінчувати Словник синонімів Вусика
  4. кінчати — -аю, -аєш, недок., кінчити, -чу, -чиш, док. 1》 перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. || Завершувати навчання де-небудь. || з ким – чим. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. кінчати — КІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. що і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (М. Словник української мови у 20 томах
  6. кінчати — Аю, -аєш, недок., кінчити, -чу, -чині, док. Досягати оргазму в статевому акті. Ось тепер ти завагітнієш: я просто в тебе кінчив! (О. Забужко). Сподіваюсь, ми помремо так, як кінчаємо — разом! (І. Карпа). Словник сучасного українського сленгу
  7. кінчати — (-аю, -аєш) недок.; мол., жрм. Відчувати оргазм. <...> ти кричиш — од наруги, а вони думають — то від насолоди, а може, й не думають, може, якраз від твого болю вони й кінчають? <...> (О. Забужко, Польові дослідження з українського сексу). БСРЖ, 277; ЯБМ, 1, 456. Словник жарґонної лексики української мови
  8. кінчати — ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок. Словник синонімів української мови
  9. кінчати — Кінча́ти, -ча́ю, -ча́єш і кінчи́ти, -нчу́, -нчи́ш, -нча́ть (недокон.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. кінчати — КІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  11. кінчати — Кінча́ти, -ча́ю, -єш с. в. кінчи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Оканчивать, кончать, кончить. Кінчаючи своє слово до шановного читця, повинен додать... Ном., стр. VII. У роскоші кінчають вік щасливий. 2) Добивать. Розійшлися гайдамаки... Словник української мови Грінченка