кінець

без кінця́, з дієсл. Весь час, безперервно. Курив (Яшко) без кінця (А. Головко); Шляхом перекопським без кінця рухаються червоні війська — ті сюди, ті туди (О. Гончар); // Постійно. Пишуть хлопці і дівчата, Просять досвід передати, Хвалять жінку без кінця (С. Олійник).

без кінця́ і (без) кра́ю; без кінця́-кра́ю, з дієсл. 1. Безмежно, безконечно. По обидва боки шляху без кінця і краю колосилися пшениці (П. Панч); Дівчина була як у гарячці. П’яти її немов прикипали до землі; серце кололо, в голові була одна думка, одне бажання, щоб ця дорога розтяглася без кінця-краю... (М. Коцюбинський). 2. Дуже довго. Йому здавалося, що їхатимуть цілу вічність без кінця і краю (Олесь Досвітній); // Безупинно, весь час. Її так і підмиває говорити. Балакала б (Христя), здається, без кінця і без краю (Панас Мирний); Без тачки йти було легше, та Анрі-Жаку більш хотілося лежати, ніж ото без кінця-краю переставляти ноги (Ю. Яновський). без кра́ю і кінця́. Я писав би тобі без краю і кінця, та вже пізно (М. Коцюбинський). 3. Дуже багато. А в небі летіли гуси з далекого краю.., а нижче летіли і крутились чорногузи, качки і багато різного дрібного птаства без кінця й краю (О. Довженко).

ви́вести (знайти́) кінці́. З’ясувати що-небудь, дошукатися істини. Наш засідатель Марко Побийніч не виведе кінців... (Г. Квітка-Основ’яненко); (Оксана:) Артем зміг би кінці знайти (О. Корнійчук). віднайти́ кіне́ць. Тим-то й не тратив утішної надії віднайти колись кінець сієї небуденної історії (Переклад М. Лукаша).

віддава́ти / відда́ти кінці́, фам. 1. Умирати. Крізь дрімотний і болісний сон, який межував із забуттям, пробивалась думка, що він уже ніколи не прокинеться і тут йому прийде край. От і прийшла твоя пора. Віддавай, брате, кінці (В. Кучер); Не такої ми, моряки, породи, щоб кінці віддати (Д. Ткач); — Одних ран на тілі стільки, що інший би давно вже кінці віддав (П. Рєзніков). 2. Втікати або від’їздити, відбувати кудись. — Значить, і ти віддаєш кінці? — похитав головою шофер і пішов до автобуса (В. Кучер); (Арсен:) А як тільки хоч натякнете про мене, так я .. Я зразу кінці віддам! Зразу — на поїзд, і все! (З. Мороз).

в оби́два кінці́. Туди й назад. — Скільки ж це буде верстов? — запитав Григорія наш дід Семен..— А хто їх там лічив,— стримано відповів мандрівник..— Кажуть, двадцять тисяч в обидва кінці? (О. Довженко).

дово́дити / довести́ до кра́ю (до кінця́) що. Завершувати яку-небудь справу. — За що не візьметься (Лошаков), то вже доведе його до краю (Панас Мирний); Коли .. я захворів, я нестерпно страждав від думки, що, може, мені не вдасться вже довести свою роботу до кінця (О. Довженко). дово́дити кра́ю. Старий каже: “Тепер, щоб ви знали, Треба краю доводити” (Т. Шевченко). довести́ кіне́ць. Куди його (Кармеля) послати, то найде дорогу, за що візьметься, усьому кінець доведе (Марко Вовчок).

дої́хати кінця́, діал. 1. кому. Завдати великих неприємностей кому-небудь, ставити в безвихідне становище кого-небудь. А вже ж я тобі доїду кінця! (Укр.. присл..); — Вже ми тобі потому живо кінця доїдемо. Зазнаєш розкошів у сина і невістки (І. Франко); // Призводити до смерті, покінчити з ким-небудь. Каже Біда: — Лиш помалу! Доберу я причандалу: Тут доносів, там винця, Та й доїду їм кінця (І. Франко). 2. чому. Поривати, покінчувати з чим-небудь; закінчувати щось. Він (Петро) не находив пари замолоду, аж по стільки (стількох) роках на неї (Анну) наважився, а вона з розуму сходила, доки доїхала кінця своїй дівочій долі (О. Кобилянська).

до кінця́, з дієсл. Зовсім, повністю. Щоб вас (В. М. Гнатюка) до кінця розсердити, то попрохаю ще вислати 1 пр. “Кобзаря” Шевченка (М. Коцюбинський); Сильний вірш (Л. Дмитерка) “Круті шляхи буремної пори” .. про тих, хто до кінця віддав себе боротьбі за кращу долю рідного народу (З газети).

дохо́дити / дійти́ (до) кра́ю. 1. Досягати найвищого рівня, виявлятися найбільшою мірою. Зима тисяча дев’ятсот двадцять четвертого року була сніжна й дуже сувора. Люті морози доходили краю й не попускали (О. Довженко); Повинно щось статися. Напруження дійшло до краю. Наближається гроза (О. Довженко). 2. Закінчуватися, завершуватися. Осінь виразно конала вже, доходила краю, та ще пручалася з останніх сил (О. Левада). дохо́дити кінця́. Ще палаців зали високі Розцвічує пензель митця, Але вже кінчаються строки і праця доходить кінця (М. Бажан). 3. Вичерпувати усі свої можливості; опинятися в безвихідному становищі. Часом після такої гарячки вся енергія його (Гнатова) спадала, і якийсь голос говорив в нім: “Навіщо?.. кінець! Дійшов до краю!” (М. Коцюбинський).

зво́дити / звести́ кінці́ з кінця́ми. 1. Ледве справлятися з матеріальними труднощами, нестатками. Сім’я ледь-ледь зводила кінці з кінцями, тягнучи напівголодне животіння (З глибин душі); Усіх людей ділив (Григорій) на багачів, злидарів і тих, що сяк-так крутяться на землі, зводячи кінці з кінцями (М. Стельмах). кінці́ доку́пи звести́. І справді,— думав я,— що чоловік заробив — то його вистача тільки на те, щоб сяк-так прохарчуватися та кінці докупи звести... (Панас Мирний). 2. Узгоджувати сторони якоїсь справи; справлятися з труднощами у чому-небудь. (Бондар:) У мене є ваші зведення, товаришу Скарбун. Чому ви не червонієте, дивлячись на них? Ви ж самі не можете звести кінці з кінцями у цих папірцях (М. Зарудний); — Нам треба помовчувати. Зводити кінці з кінцями, не ображаючи й нічим не принижуючи одне одного (М. Рудь). кінці́ з кінця́ми позво́дити. Однаково тяжко буде, я вже себе пізнав трохи, а тільки ж оце надумав кінці з кінцями позводити, щоб совість не так гнітила (Є. Гуцало). не зійшли́ся кінці́ з кінця́ми. — Комору в порядку передав? — Та трохи не зійшлися кінці з кінцями. Нестачу завтра ж донесу (М. Стельмах).

з кінця́ в кіне́ць; від кінця́ до кінця́, з дієсл. У різні боки. Шатнулась-мотнулась (Оксана) із кінця в кінець, веде низку дівчат і приговорює: “Та чого ви будете сидіти по хатах?” (Г. Квітка-Основ’яненко); З гір, із далеких лісів ринуть в долину вітри, шарпаються з кінця в кінець (П. Колесник); // Повністю, весь; по всьому простору. Він ще раз проходить його (двір) од кінця до кінця, самотній і безпомічний (М. Коцюбинський).

знайти́ кіне́ць (моги́лу, ві́чний спочи́нок). Загинути, померти. Він чекав, що зараз розступиться земля й поглине зухвалого Септара або грішник знайде собі могилу під руїнами башти (М. Коцюбинський); Лежи, Олечко! Лежи на своїй смертній постелі. Знайшла ти вічний спочинок далеко від рідної матері (А. Хижняк); // Скінчити життя самогубством.— То ж він завтра із другою Піде під вінець... А я собі під водою Знайду вже кінець! (Леся Українка).

з рі́зних (з усі́х) кінці́в, з дієсл. Звідусіль. Дзвін загудів. По дворі почали мигтіти ченці молоді, як мухи, зо всіх кінців (Марко Вовчок).

і кінці́ в во́ду. 1. Не залишати ніяких слідів злочину, негідного вчинку і т. ін. (Хома:) Отрута подіє не зразу — й кінці в воду! (М. Старицький); — Давида й де-небудь підстерегти можна. А чи й просто в хаті (вбити) — завжди читає кінець стола проти вікна,— і кінці у воду. Хто? А ясно хто: в кого жінку одбив: з ревнощів (А. Головко). 2. Усе вирішено. (Наталка:) Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду (заміж), та й конці (кінці) в воду! (І. Котляревський).

кіне́ць кінце́м. Після всього, нарешті, зрештою. Після неминучих в таких випадках вагань та церемоній учасники вечора кінець кінцем розсідаються (О. Гончар).

кінці́ (з кінця́ми) не схо́дяться / не зійшли́ся. Важко справлятися з труднощами, нестатками, не вистачає коштів. Мене дуже тягне на Різдво поїхати на Русь, та якось не сходяться кінці (В. Стефаник).

кінці́ з кінця́ми схо́дяться / зійшли́ся. Наявна відповідність між різними частинами чого-небудь, немає розбіжності у чомусь. — Ти ж Василю Тримайводі комору в порядку передав? — Та трохи не зійшлися кінці з кінцями. Нестачу я завтра ж донесу (М. Стельмах).

на (у) всі (рі́зні) кінці́, з дієсл. Скрізь, усюди, в кожному напрямі. У нас зійшло вже сонце, його вогні ми шлем на всі кінці... (В. Сосюра); В повіті вже, видно, щось прочули, раз дозори оце порозсилали в усі кінці (О. Гончар); Вершники на момент круто збили коней і потім з .. криком кинулись у різні кінці (П. Панч).

на яки́й кіне́ць. Для чого, навіщо. — Ах, я сама не знаю, на який кінець я люблю його! Чи любить то він мене? (Олена Пчілка).

не з того́ кінця́, зі сл. бра́ти, почина́ти і т. ін. Не так як слід, як потрібно. (Дудар:) Не з того кінця береш. Не розумієш української культури. (Книш:) Я? Не розумію? (Дудар:) Ані в зуб (І. Микитенко); — Ти думаєш, син Стадницького буде кращим від батька? Не з того кінця, хлопче, берешся, не з того.— З якого не берусь, а панові уже не жити (М. Стельмах).

нема́ (нема́є, не було́, не ви́дно) (і) кінця́-кра́ю (ні кінця́ ні кра́ю, кінця́, кра́ю) чому. 1. Щось простягнулося дуже далеко або високо. Весна застелила степ зеленим несходимим килимом. Нема йому кінця-краю (Я. Качура); Він давно вже вскочив у його (ліс) і повинний би був перейти, а от йому кінця-краю немає (Панас Мирний); Золотисті лани пшениць такі, що їм кінця-краю не видно (В. Гжицький); Чорна буря йде, валує, і все небо від неї чорне, і здається, кінця немає у височінь цій куряві (О. Гончар). 2. Щось дуже довго триває, існує, не закінчується. Це якась ідіотська проблема, і їй нема ні кінця ні краю (М. Хвильовий); — Ніколи мені,— зітхнула Кульжан.— Стрижу, стрижу і кінця-краю не видно… Руки геть у мозолях (З. Тулуб); — Іване Семеновичу, припиняйте позачергові дебати, бо їм не буде ні кінця ні краю (М. Чабанівський); Злидні невсипущі: були вони і вчора, є й сьогодні, і завтра будуть, і нема їм краю (Леся Українка). і кра́ю нема́є. Все йде, все минає — і краю немає (Т. Шевченко). 3. Чого-небудь є дуже багато або щось виявляється великою мірою. У вдови два норови, а у вдівця нема й кінця (Укр.. присл..); Був у нас чоловік Петро і такий веселий та на вигадки здатний, що й краю нема (Україна сміється); — Немає краю моєму гніву! Немає сили знести муки серця! (І. Нечуй-Левицький); Варвара Сухорада клопочеться в хаті, у хліві, у городі, бо все просить її рук.. Шиє, пере, мете, копає, пече, смажить,— і краю не видно роботі (Є. Гуцало).

не ма́ти ні кінця́ ні кра́ю (кінця́-кра́ю). Бути довгим, великим, тривалим, безконечним і т. ін. Карнавал не мав ні кінця ні краю. Радість не визнає часу. Вона сміливо і щедро витрачає його, бо знає, що час — найдешевша річ на світі, дається зовсім даром (П. Загребельний); Вузенька стежка, що вела до сусіднього села, пролягала між високим житом, вилася понад обміжками й, здавалося, кінця-краю не мала (Л. Яновська); — Я степовик, і моя стихія — вільний рух по відстані, що не має кінця-краю (Т. Масенко).

ні кінця́ ні кра́ю чому. Що-небудь безмежне, безконечне. Людство... Людство... Яке слово широке! Ні кінця йому, ні краю (І. Муратов). ні кра́ю ні кінця́. Світ який — мереживо казкове! Світ який — ні краю ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханого лиця (В. Симоненко).

па́лиця (па́лка) з двома́ кінця́ми (на два кінці́). Те, що може мати одночасно як позитивні, так і негативні наслідки. — Я тільки показав, що ваша достославна “вербовка” — .. це палка на два кінці (І. Багряний).

погуби́ти кінці́ (кіне́ць). Забути те, про що йшлося, чулося, що здійснювалося і т. ін. раніше. Отець Харитін знов починав читати, але Онисія Степанівна вже давно погубила кінці й нічого не розуміла (І. Нечуй-Левицький).

поча́ток і кіне́ць чого. Суть, основа чого-небудь; усе. (Єпископ:) Те слово — Бог. Він альфа і омега, початок і кінець (Леся Українка).

прихо́дить (настає́) / прийшо́в (наста́в) край (кіне́ць). 1. чому. Що-небудь закінчується. Роби і роби, а що заробила?.. Та не вічна ж вона йому полонянка, коли-небудь мусить таки прийти цьому край! (О. Гончар); Невже усім моїм материнським стражданням настав край? (В. Логвиненко). 2. кому. Хто-небудь помирає. Вже не раз важка хвороба валила комісара в ліжко. Іноді злі язики плескали, що це вже прийшов йому кінець (Ю. Збанацький); — Тоді певний був, що мені настав край, бо машина моя вся взялася вогнем (Ю. Яновський). 3. кому. Хто-небудь опиняється в скрутному або безвихідному становищі. — Час мені, мамо,.. подаватись десь із Вітрової Балки. На завод чи на шахту. — .. Думаєш, туди люди йдуть щастя шукати? Ідуть, як уже край прийде (А. Головко).

раз-два — і гото́во (і кіне́ць). Уживається для підкреслення швидкості дії. А як же воно із свобідного та усе зробилося князевим? — Та як?.. Воно легко робиться: раз-два — й готово (Г. Хоткевич); — Чуєш, зараз мені погодись з жінкою,— обернувсь старшина до Гната,— щоб мені не було межи вами незгоди! В мене нема довго! Раз-два — і кінець (М. Коцюбинський). раз-два і пої́хали. Ні, щось тут у вас надто швидко вирішується. Раз-два і поїхали. Дивіться, щоб потім на такій же швидкості повертатись не довелося (В. Собко). раз-два. Отже, негайно до Хоми. Раз-два (В. Винниченко).

сверби́ть на кінці́ (на кі́нчику) язика́ кому, у кого. Кому-небудь дуже хочеться розповісти щось. По розпалених обличчях молдуван (молдаван) видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика (М. Коцюбинський).

хова́ти / схова́ти (захова́ти і т. ін.) кінці́ в во́ду. Знищувати докази чого-небудь; не залишати ніяких ознак, слідів злочину, негідного вчинку. — Мені поперед усього треба людей розумних,.. кованих на всі чотири ноги, розумієш?.. Щоб уміли робити моїм іменем .. і ховати кінці в воду (І. Франко); Шубан якось боком од нього.. Дениса Петровича це непокоїть. Невже донюхується, собацюга? Все-таки важко ховати йому кінці в воду (Д. Прилюк); Багато не дадуть, бо не доведуть багато, він і сам уже призабув, скільки усього за тридцять літ, умів кінці ховати у воду (В. Дрозд); — Бачите, я цілком одверто говорю з вами. Зрештою, коли б навіть тепер подох один-два,— можна було би поховати кінці в воду. Але ж бо їх вісімнадцять, і всі загрожують масовим самогубством (Г. Хоткевич). пусти́ти кінці́ в во́ду. — Треба тут пустити кінці в воду (М. Стельмах).

як (мов, ні́би і т. ін.) на кінці́ сві́ту (сві́та). Дуже далеко. — На кого ж ти нас покидаєш? Та як і сам таку даль пройдеш? Се мов на кінці світа (Г. Квітка-Основ’яненко).