1. Словник української мови Грінченка

кінець

Кінець, -нця́

м.

1) Конецъ, окончаніе, заключеніе. Кінець — ділу вінець. посл. Царству його не буде кінця. Єв. Л. І. 33. на при кінці. Въ концѣ, напослѣдокъ. На при кінці всього й каже... до кінця. До конца, до окончанія. До кінця там досидів. кінець віку. а) Окончаніе жизни. Оце вже кінець мого віку. б) Конецъ міра. Мабуть кінець віку оце приближився: хоч рідного брата тепер стережися. ЗОЮР. II. дійти кінця́. Окончить. Св. Л. 134. а вже ж я тобі доїду кінця! Ужъ я тебя доканаю! Ном. № 3651.

2) Конецъ (предмета). Попустила низько кінці стрічок. Устромив кілок гострим кінцем у землю. Кінцем ножа копирсає. кінці в край. Нѣтъ выхода, безвыходное положеніе. Таке мені прийшлось тоді: прямо кінці в край, — нічого їсти. Пішов та й украв. Новомоск. у. Залюбовск.

3) Кожаная часть кнута. На пугу ремінний конецъ. Маркев. 64.

4) Край, предѣлъ. Позбірав вибраних од кінця землі до кінця неба. Єв. Мр. XIII. 27. Употребляется какъ нарѣчіе съ родительнымъ падежемъ: кінець стола, кінець села. На концѣ стола, села. Сидить батько кінець стола. Шевч. 71. Тоже значитъ и кінці стола. Сидить собі, сердека, у великій хаті, на лаві, кінці стола. Кв. II. 69.

5) Окончаніе книги. Кінець Чорній Раді. К. ЧР. 422. ум. кінчик, кінчичок. Бачив купку зірочок, або ріжок місяцевий, кінчичок. МВ.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кінець — Кому, чому (кінцева частина) межа, край, (твору) закінчення, (дії) завершення// (припинення) розм.: амінь, капут, квит, та й кінці в воду. Словник синонімів Полюги
  2. кінець — кіне́ць 1 іменник чоловічого роду кіне́ць 2 прийменник незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  3. кінець — (перев. у знач. прис.) і (й) амба (гамба, амінь); та й по всьому; і (та й) квит; і (та й) ділу (справі) кінець; і (та й край): та й кінці в воду; та й годі; та й вже. – Почекайте, почекайте! Ще два тижні – й гамба! І пара з їх не піде!... Словник фразеологічних синонімів
  4. кінець — Край, межа, крайній пункт; ФР. приостанок, п. епілог; (дії) закінчення, завершення, фінал; П. смерть, загибель; МОР. линва, канат, трос; (кінцева відстань у перегонах) фініш; (!) капут! каюк! капець! шабаш! амба! амінь! Словник синонімів Караванського
  5. кінець — I амба, амбець, амінь, армагадон, все (вигук у знач, кінець), гамба, гаплик, завіса (прийти під завісу), завершення, закінчення, капець, капука, капурис, капут, каюк, кінцівка, конець, конт (і конт йому), кінчиш, кончина, копець, край, кранець, крапка... Словник синонімів Вусика
  6. кінець — [к'інец'] -н'ц'а, ор. -нцем, м. (ў) -н'ц'і, р. мн. -н'ц'іў Орфоепічний словник української мови
  7. кінець — I -нця, ч. 1》 Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; прот. початок. || Остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо. В обидва кінці — туди й назад. Добігати кінця — завершуватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. кінець — КІНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини і т. ін., а також те, що прилягає до такого пункту, межі; протилежне початок. В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (І. Словник української мови у 20 томах
  9. кінець — кіне́ць: ◊ пуска́ти кінці́ в воду → пускати Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. кінець — Всьому колись кінець буде. Усе на світі минається, нічого нема вічного. З таким до кінця не дійдеш. З ним не вийдеш на лад. Кінець, бо пішли баби в танець. Забава скінчена, бо вже молодь не бавиться, а лише старші. Кінець діло хвалить. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. кінець — Нця, ч. Пеніс. Розстібай ширінку, витягай кінець. Перша серія у нас буде мінет (Ю. Покальчук). Там, поміж ними, чаївся кінець. Євка знала його на запах (І. Карпа). Словник сучасного українського сленгу
  12. кінець — 1 (-нця) ч.; жрм. Чоловічий статевий орган. Він крутив і м'яв свій кінець, далі намагаючись з'ясувати, де ж це, як і чим він так притулився до ліжка, що дістав такі приємні відчуття (Ю. Покальчук, Те, що на споді). БСРЖ, 275. 2 син. Словник жарґонної лексики української мови
  13. кінець — без кінця́, з дієсл. Весь час, безперервно. Курив (Яшко) без кінця (А. Головко); Шляхом перекопським без кінця рухаються червоні війська — ті сюди, ті туди (О. Гончар); // Постійно. Фразеологічний словник української мови
  14. кінець — ДО́СИТЬ присудк. сл. (перев. з побажанням, наказом закінчити, припинити щось), ДОВО́ЛІ, ВИ́СТАЧИТЬ, ГО́ДІ розм., БУ́ДЕ розм., ВСЕ (УСЕ́) розм., КІНЕ́ЦЬ розм., БА́СТА розм., ШАБА́Ш розм., ДО́СТА розм. — Досить тобі тинятися без діла (З. Словник синонімів української мови
  15. кінець — Кіне́ць, -нця́, -нце́ві; кінці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  16. кінець — КІНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; протилежне початок. В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах