1. Приповідки або українсько-народня філософія

кінець

Всьому колись кінець буде.

Усе на світі минається, нічого нема вічного.

З таким до кінця не дійдеш.

З ним не вийдеш на лад.

Кінець, бо пішли баби в танець.

Забава скінчена, бо вже молодь не бавиться, а лише старші.

Кінець діло хвалить.

Скінчене діло свідчить про добру роботу.

Кінець — ділу вінець.

Добре скінчене діло гідне похвали.

Не сходяться кінці докупи.

Тяжко живеться, не годен покрити конечних видатків.

Ні кінця, ні міри.

Про щось прикре, що довго протягається.

Що має початок і кінець мусить мати.

Вічного нема нічого. Все мало свій початок, тим і кінець мусить мати.

Як зародить дзвонець, то прийде світові кінець.

Земля перестане родити бо спустіє — виснажиться. Предсказування кінця світа. Дзвонець росте на дуже лихій землі.

Де кінчиться людська сила, там починається Божа.

Чого не може зробити людина, те під силу лише Богу.

Кожен гріх кінчиться карою.

Ніякий гріх не проходить безслідно, за нього доведеться відповідати.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кінець — Кому, чому (кінцева частина) межа, край, (твору) закінчення, (дії) завершення// (припинення) розм.: амінь, капут, квит, та й кінці в воду. Словник синонімів Полюги
  2. кінець — кіне́ць 1 іменник чоловічого роду кіне́ць 2 прийменник незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  3. кінець — (перев. у знач. прис.) і (й) амба (гамба, амінь); та й по всьому; і (та й) квит; і (та й) ділу (справі) кінець; і (та й край): та й кінці в воду; та й годі; та й вже. – Почекайте, почекайте! Ще два тижні – й гамба! І пара з їх не піде!... Словник фразеологічних синонімів
  4. кінець — Край, межа, крайній пункт; ФР. приостанок, п. епілог; (дії) закінчення, завершення, фінал; П. смерть, загибель; МОР. линва, канат, трос; (кінцева відстань у перегонах) фініш; (!) капут! каюк! капець! шабаш! амба! амінь! Словник синонімів Караванського
  5. кінець — I амба, амбець, амінь, армагадон, все (вигук у знач, кінець), гамба, гаплик, завіса (прийти під завісу), завершення, закінчення, капець, капука, капурис, капут, каюк, кінцівка, конець, конт (і конт йому), кінчиш, кончина, копець, край, кранець, крапка... Словник синонімів Вусика
  6. кінець — [к'інец'] -н'ц'а, ор. -нцем, м. (ў) -н'ц'і, р. мн. -н'ц'іў Орфоепічний словник української мови
  7. кінець — I -нця, ч. 1》 Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; прот. початок. || Остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо. В обидва кінці — туди й назад. Добігати кінця — завершуватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. кінець — КІНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини і т. ін., а також те, що прилягає до такого пункту, межі; протилежне початок. В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (І. Словник української мови у 20 томах
  9. кінець — кіне́ць: ◊ пуска́ти кінці́ в воду → пускати Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. кінець — Нця, ч. Пеніс. Розстібай ширінку, витягай кінець. Перша серія у нас буде мінет (Ю. Покальчук). Там, поміж ними, чаївся кінець. Євка знала його на запах (І. Карпа). Словник сучасного українського сленгу
  11. кінець — 1 (-нця) ч.; жрм. Чоловічий статевий орган. Він крутив і м'яв свій кінець, далі намагаючись з'ясувати, де ж це, як і чим він так притулився до ліжка, що дістав такі приємні відчуття (Ю. Покальчук, Те, що на споді). БСРЖ, 275. 2 син. Словник жарґонної лексики української мови
  12. кінець — без кінця́, з дієсл. Весь час, безперервно. Курив (Яшко) без кінця (А. Головко); Шляхом перекопським без кінця рухаються червоні війська — ті сюди, ті туди (О. Гончар); // Постійно. Фразеологічний словник української мови
  13. кінець — ДО́СИТЬ присудк. сл. (перев. з побажанням, наказом закінчити, припинити щось), ДОВО́ЛІ, ВИ́СТАЧИТЬ, ГО́ДІ розм., БУ́ДЕ розм., ВСЕ (УСЕ́) розм., КІНЕ́ЦЬ розм., БА́СТА розм., ШАБА́Ш розм., ДО́СТА розм. — Досить тобі тинятися без діла (З. Словник синонімів української мови
  14. кінець — Кіне́ць, -нця́, -нце́ві; кінці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. кінець — КІНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; протилежне початок. В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  16. кінець — Кінець, -нця́ м. 1) Конецъ, окончаніе, заключеніе. Кінець — ділу вінець. посл. Царству його не буде кінця. Єв. Л. І. 33. на при кінці. Въ концѣ, напослѣдокъ. На при кінці всього й каже... до кінця. До конца, до окончанія. До кінця там досидів. Словник української мови Грінченка