кінець

КІНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч.

1. Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; протилежне початок.

В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (Н.-Лев., II, 1956, 168);

Він просить у Хаєцького ножа, щоб зачищати кінці кабеля (Гончар, І, 1954, 50);

// Остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо.

Дуже жалкую я, що не маю кінця Вашої книжки «В поті чола» (Коцюб., III, 1956, 116).

◊ В оби́два кінці́ — туди й назад.

— Скільки ж це буде верстов? — запитав Григорія наш дід Семен.. — А хто їх там лічив,— стримано відповів мандрівник.. — Кажуть, двадцять тисяч в обидва кінці? (Довж., І, 1958, 77);

В усі́х кінця́х чого— всюди, скрізь;

Дохо́дити (дійти́) [до] кінця́ див. дохо́дити;

Зво́дити (звести́, зв’я́зувати) кінці́ [з кінця́ми]:

а) узгоджувати різні частини, сторони якої-небудь справи.

Інший заведе-заведе, так що ну; та не зведе кінців, та тільки вже мовчки гарчить на других (Кв.-Осн., II, 1956, 248);

[Бондар:] Ви ж самі не можете звести кінці з кінцями у цих папірцях (Зар., Антеї, 1961, 40);

б) ледве справлятися з нестатками.

Усіх людей ділив [Григорій] на багачів, злидарів і тих, що сяк-так крутяться на землі, зводячи кінці з кінцями (Стельмах, Хліб.., 1959, 236);

З (із) кінця́ в кіне́ць; Від кінця́ до кінця́ — з одного краю в інший.

Він ще раз проходить його [двір] од кінця до кінця, самотній і безпомічний (Коцюб., II, 1955, 19);

З гір, із далеких лісів ринуть в долину вітри, шарпаються з кінця в кінець (Кол., На фронті.., 1959, 194);

Знайти́ кіне́ць див. знахо́дити;

З рі́зних (усі́х і т. ін.) кінці́в — з різних (усіх і т. ін.) боків, сторін; звідусіль.

Дзвін загудів. По дворі почали мигтіти ченці молоді, як мухи, зо всіх кінців (Вовчок, VI, 1956, 253);

Кінці́в не знайти́ — ні про що не дізнатися;

Кінці́ [з кінця́ми] не схо́дяться (не зійшли́ся):

а) важко справлятися комусь із труднощами, нестатками; не йде справа на лад.

Мене дуже тягне на різдво поїхати на Русь, та якось не сходяться кінці. Треба сидіти та вчитися (Стеф., III, 1954, 28);

б) немає узгодженості, відповідності між різними частинами, сторонами якої-небудь справи.

— Ти ж.. комору в порядку передав? — Та трохи не зійшлися кінці з кінцями. Нестачу я завтра ж донесу (Стельмах, Правда.., 1961, 322);

Кінці́ [з кінця́ми] схо́дяться (зійшли́ся):

а) щось робиться, здійснюється так, як належить;

б) є узгодженість, відповідність між різними частинами, сторонами якої-небудь справи;

Кінці́ знайти́ — дізнатися про що-небудь.

[Оксана:] Артем зміг би кінці знайти (Корн., II, 1955, 131);

Кінці́ [у во́ду] хова́ти (захова́ти і т. ін.) — не залишати ніяких слідів злочину, вчинку.

— Мені поперед усього треба людей розумних, .. кованих на всі чотири ноги ..Щоб уміли робити моїм іменем.. і ховати кінці в воду… (Фр., VI, 1951, 358);

На кінці́ язика́ є (знахо́диться і т. ін.) що в кого, рідко кому: а) хтось завжди швидко, без труднощів дає відповідь на що-небудь;

б) хтось має велике бажання що-небудь сказати.

По розпалених обличчях молдуван видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика (Коцюб., І, 1955, 193);

На (у) всі́ (рі́зні) кінці́ — на (у) всі (різні) боки, сторони.

У нас зійшло вже сонце, його вогні ми шлем на всі кінці… (Сос., І, 1957, 479);

Вершники на момент круто збили коней і потім з тваринним криком кинулись у різні кінці (Панч, В дорозі, 1959, 36);

Не з то́го кінця́ роби́ти (почина́ти й т. ін.) що — не так, як треба робити, починати тощо;

Па́лиця з двома́ кінця́ми; Па́лиця на два кінці́; У па́лиці два кінці́ — якийсь захід може повернутися злом і проти того, хто його починає.

2. Останній момент чого-небудь, що відбувається в часі, а також час, пов’язаний із цим моментом.

В кінці літа Тасю одвезено до школи (Коцюб., І, 1955, 321);

Кінець дня минув у напруженій роботі (Трубл., II, 1955, 274);

// Завершення, закінчення чого-небудь.

Кінець діло хвалить (Номис, 1864, № 10005);

[Степан:] Бачу, дружбі нашій кінець (Корн., II, 1955, 120).

◊ Від (з) поча́тку до кінця́ — повністю, цілком.

Заграти [«Крейцерову сонату»] цілу, з початку до кінця, ..їй не під силу (Л. Укр., V, 1956, 221);

Відни́ні й до [кінця́] ві́ку див. відни́ні;

Дово́дити (довести́) до кінця́ див. дово́дити;

Дої́хати кінця́ див. доїжджа́ти;

І ді́лу кіне́ць — що-небудь закінчено; і все.

Проковтнув би його [вареник], та й кінець ділу; так гріх, піст зайшов (Кв.-Осн., II, 1956, 110);

Кла́сти (покла́сти) кіне́ць див. кла́сти;

Під кіне́ць чого — під час закінчення чого-небудь.

Так пройшло кілька репетицій і під кінець їх Настя робила часом більше помилок, ніж впочатку [спочатку] (Л. Укр., III, 1952, 585).

3. перен., розм. Смерть, загибель.

— Тож він завтра із другою Піде під вінець… А я собі під водою Знайду вже кінець! (Л. Укр., І, 1951, 325);

Зворушення, прощання і подорож прискорили його кінець (Коб., III, 1956, 306);

І океанів тих немає, Щоб вірні роз’єднать серця… Тому й сичиш ти, люта зграє, Свого чекаючи кінця (Рильський, Мости, 1948, 53).

Боро́тися до кінця́ — боротися до останньої хвилини життя.

В неї [Ясногорської] ще залишається найвища святиня — рідний народ. Це так багато, що заради цього варто жити й боротись до кінця (Гончар, III, 1959, 190);

Кіне́ць сві́ту — за християнським віровченням і народним повір’ям, загибель світу.

— Ото чули — отець Павло вичитував з євангелія, що кінець світу скоро (Еллан, II, 1958, 7).

4. мор. Мотузка, канат для причалювання суден.

На кормі стояв з приготовленим кінцем сам боцман (Ткач, Крута хвиля, 1956, 271).

◊ Віддава́ти (відда́ти) кінці́ див. віддава́ти.

♦ Без кінця́; Без кінця́-кра́ю; Без кінця́ й кра́ю:

а) дуже далеко, безконечно.

В голові була одна думка, одне бажання, щоб ця дорога розтяглася без кінця-краю… (Коцюб., І, 1955, 250);

б) дуже довго.

Ніяково було сидіти «в гостях» без кінця (Л. Укр., V, 1956, 361);

в) безперервно, весь час.

Лиш в коридорі вартового лунають кроки без кінця (Сос., II, 1958, 402);

г) дуже велика кількість; безліч.

Нижче летіли і крутились чорногузи, качки і.. різного дрібного птаства без кінця й краю (Довж., І, 1958, 173);

До кінця́ — цілком, повністю.

Щоб Вас [В. М. Гнатюка] до кінця розсердити, то попрохаю ще вислати 1 пр. «Кобзаря» Шевченка (Коцюб., III, 1956, 289);

Зроби́ти кіне́ць див. зроби́ти;

Кіне́ць кінце́м — у кінцевому підсумку, нарешті.

Трудом ми все на світі робим, Трудом живем, кінець кінцем! (Нех., Ми живемо.., 1960, 95);

Нема́є (не бу́де, не було́, не ви́дно і т. ін.) кінця́ (кінця́-кра́ю, ні кінця́ ні кра́ю) чому: а) щось дуже далеко простягнулося.

Здавалось, плавням нема кінця-краю (Коцюб., І, 1955, 360);

б) щось дуже довго триває.

— Припиняйте позачергові дебати, бо не буде їм ні кінця ні краю (Чаб., Тече вода.., 1961, 175);

в) безліч кого-, чого-небудь.

Сім днів вони не їли й відбивають атаки люті ворогів.., а ворогам кінця немає (Сос., II, 1958, 438)

КІНЕ́ЦЬ², прийм., розм. На краю.

Балаш з Кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти (Н.-Лев., II, 1956, 319);

Давид ще довго сидів кінець стола і щось швидко натхненно писав (Головко, II, 1957, 136).