напхати

набива́ти (напиха́ти) / наби́ти (напха́ти) пе́льку (ке́ндюх, че́рево і т. ін.), вульг. 1. чим і без додатка. Їсти що-небудь; наїдатися. Той борщ був такий смачний, що вербівські бурлаки .. через велику силу набивали ним пельку (І. Нечуй-Левицький); — Ти тільки їж, набивай кендюх… (О. Гончар); Поки він та у панській їдальні набивав собі черево румунським “гратаром”, ми на стайні готували коней напоказ (І. Муратов). напха́ти ки́шку. — Я, пане обер-лейтенант, не вибагливий, мені аби чимось кишку напхати, щоб не кавкала (Переклад С. Масляка). 2. чию. Працювати на когось; своєю працею створювати матеріальні блага для інших. — Таке собаче життя маємо. Таж то висотали з мене всі жили .. Цілий вік свій напихав я чужу пельку (М. Коцюбинський).

набива́ти (напиха́ти) / наби́ти (напха́ти) (собі́) кише́ні чим і без додатка, зневажл. Багатіти, наживатися (перев. нечесним шляхом). Писар писав усім бумаги та набивав кишені (І. Нечуй-Левицький); — Чужою працею, товариші, не штука набивати собі кишені (Д. Бедзик); Занедбали сини рідну мовоньку. Не туди бо вони гнуть головоньку, На пожитки густі позіхаючи, Та кишені товсті Напихаючи (П. Грабовський). понабива́ти кише́ні (про багатьох) чиї, кого. По багатьох школах вчителі .. пояснювали школярам усю нікчемність сищицьких пригод, вигаданих, щоб понабивати кишені хитрих, пожадливих видавців та ремісників-авторів (Грицько Григоренко).