обкипіти

кипи́ть (закипа́є) душа́ (се́рце) / закипі́ла (скипі́ла) душа́; скипі́ло (обкипі́ло) се́рце у кого, чия (чиє), від чого. 1. Хто-небудь перебуває в стані сильного нервового збудження, хвилювання. — Душа в мене кипить од безчесної гадки! Через якісь погані .. халупи хотять (хочуть) оддати на руїну осередок держави! (І. Нечуй-Левицький); Чи не вперше так за всі роки закипіла зібгана наймитська душа (М. Стельмах); Йосип мовчав, доки кипіло його серце, доки було мочі мовчати (Панас Мирний). 2. на кого—що, проти кого—чого і без додатка. Хто-небудь гнівається, сердиться на когось—щось, обурюється з приводу чогось. Йдемо в оперу. Наталка мовчить. Почуваю, що душа її аж до самого дна кипить на мене та на мою професію (Ю. Яновський); Закипала гнівом Маркова душа проти ситих і кровожадних… Не раз шкодував, що залишив рідну землю (І. Цюпа); — Я так і обімліла. Відьма ж вона, відьма! Скипіло моє серце (М. Коцюбинський).

обкипі́ти / обкипа́ти кро́в’ю. Дістатися тяжкою працею, великими зусиллями, стражданням і т. ін. Служу, наймаюся, заробляю. Що наша копійка? Кров’ю обкипіла! (Марко Вовчок); Воно (добро) в нас кров’ю обкипіло (Марко Вовчок); І скаже суд: — Чи у твоїм доробку хоч одна Сторінка є, що кров’ю обкипіла? (М. Рильський); Хоч би він (Василько) виріс на своїй землі, хоч би йому не обкипав кров’ю тугий, мов з каменю випечений, наймитський хліб… (М. Стельмах).

се́рце обкипа́є (закипа́є, облива́ється, схо́дить і т. ін.) / обкипі́ло (закипі́ло, облило́ся, зійшло́ і т. ін.) кро́в’ю у кого, чиє і без додатка. Хто-небудь відчуває неспокій, тяжко переживає. У неї серце обкипає кров’ю, коли подума вона, яке горе, яку нужду та недостачу терпить її Йосип (Панас Мирний); Чубенко мовчав, сидячи на коні, серце його закипало кров’ю, перед очима стояла пелена (Ю. Яновський); — Глузуєш? Та хіба тобі зрозуміти батькове горе… А в мене серце кров’ю обливається, коли подумаю, що ми без коня (П. Рєзніков); (Маруся:) “Як згадаю свою Україну, то моє серце кров’ю обіллється… Я неначе бачу, над Россю, на горі батьківську хату у вишневому садочку” (І. Нечуй-Левицький).