пиндючити
пиндю́чити ніс (вульг. мо́рду) зневажл. Поводитися чванливо, бундючно. Пиндючить ніс Остапова Горпина І, знай, все мацає на шиї свій дукач (П. Гулак-Артемовський); (Герасим:) Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кумпанію (компанію) з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! (І. Карпенко-Карий).
Джерело:
Фразеологічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- пиндючити — пиндю́чити дієслово недоконаного виду настовбу?рчувати розм. Орфографічний словник української мови
- пиндючити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. Те саме, що настовбурчувати. Пиндючити ніс (морду і т. ін.) вульг. — бундючитися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пиндючити — ПИНДЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., що, розм. Те саме, що настовбу́рчувати. – Хіба оцей біляк вас з глузду звів? – Один Гусак загомонів. – Чого ви, братця, так баньки повитріщали? – Ми попелясті всі, а він один між нас Своє пиндючить пір'я біле! (Є. Гребінка). Словник української мови у 20 томах
- пиндючити — ПИНДЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Те саме, що настовбу́рчувати. — Хіба оцей біляк вас з глузду звів? — Один Гусак загомонів. — Чого ви, братця, так баньки повитріщали? — Ми попелясті всі, а він один між нас Своє пиндючить пір’я біле! (Греб. Словник української мови в 11 томах
- пиндючити — Пиндючити, -чу, -чиш гл. Надувать; выпячивать. Ми попіласті всі, а він один між нас своє пиндючить пір'я біле. Греб. 362. (Пані) пиндючили якіїсь бочки, мостили в пазусі платочки. Котл. Ен. Словник української мови Грінченка