1. Словник української мови в 11 томах

пиндючити

ПИНДЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Те саме, що настовбу́рчувати.

— Хіба оцей біляк вас з глузду звів? — Один Гусак загомонів. — Чого ви, братця, так баньки повитріщали? — Ми попелясті всі, а він один між нас Своє пиндючить пір’я біле! (Греб., І, 1957, 44).

Пиндю́чити ніс (мо́рду і т. ін.), вульг. — бундючитися.

Пиндючить ніс Остапова Горпина І, знай, все мацає на шиї свій дукач (Г.-Арт., Байки.., 1958, 127);

[Герасим:] Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! (К.-Карий, І, 1960, 400).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пиндючити — пиндю́чити дієслово недоконаного виду настовбу?рчувати розм. Орфографічний словник української мови
  2. пиндючити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. Те саме, що настовбурчувати. Пиндючити ніс (морду і т. ін.) вульг. — бундючитися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. пиндючити — ПИНДЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., що, розм. Те саме, що настовбу́рчувати. – Хіба оцей біляк вас з глузду звів? – Один Гусак загомонів. – Чого ви, братця, так баньки повитріщали? – Ми попелясті всі, а він один між нас Своє пиндючить пір'я біле! (Є. Гребінка). Словник української мови у 20 томах
  4. пиндючити — пиндю́чити ніс (вульг. мо́рду) зневажл. Поводитися чванливо, бундючно. Пиндючить ніс Остапова Горпина І, знай, все мацає на шиї свій дукач (П. Гулак-Артемовський); (Герасим:) Ах ти ж погань! Мужва репана!... Фразеологічний словник української мови
  5. пиндючити — Пиндючити, -чу, -чиш гл. Надувать; выпячивать. Ми попіласті всі, а він один між нас своє пиндючить пір'я біле. Греб. 362. (Пані) пиндючили якіїсь бочки, мостили в пазусі платочки. Котл. Ен. Словник української мови Грінченка