поморочити

моро́чити го́лову. 1. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, намагаючись розібратися в чомусь, з’ясувати, зрозуміти щось. — Розлігся проклятий пес і всю ниву прикрив, а ти ходи, мороч голову та шукай її (Україна сміється); — Хто ж то молодого Гризоту порятує? — морочу собі голову.— Не вікувати ж йому в стилягах, у паразитах (В. Речмедін); Я не став морочити собі голову цією явною маячнею чи недотепним жартом (І. Кулик). моро́чити па́мороки. (Марфа Варфоломеївна:) А ти б замість того, щоб морочити памороки такими загадками — від чого та через що — краще б майнула оце хутенько та й допомогла їй прати сорочок (М. Кропивницький). поморо́чити го́лову (тривалий час). — Тут усяка тобі задача — немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш (С. Васильченко). 2. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Займатися якоюсь копіткою, клопітливою справою; робити щось. — Нащо ти, дочко, над тим свою голову морочиш та очі збавляєш? Помережала б як-небудь та й годі! (Панас Мирний); // Обтяжувати себе чим-небудь. Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому бувала (Марина) переважно розпатлана — з чубчиком на лобі (Ю. Смолич); — Коли б однаково, то ніхто не морочив би й голови, щоб учити солдата стріляти (І. Багмут). поморо́чити го́лову. — Та що вам клопіт (вести справу)? — ..А помороч голову, поки й в уставі знайдеш; та ще попотверди, щоб запам’ятати й не помилитися (Панас Мирний). 3. часто зі сл. собі, свою.Перейматися якимись турботами; переживати. — Наробили якихось перегородок, помежували людей та й душаться у тих тісних суточках; морочать свою голову, нівечать серце (Панас Мирний); — А що, тут і залишитесь?.. Перебиралися б до дітей і голови собі не морочили б (Є. Гуцало). 4. перев. кому, чию, чим. Завдавати кому-небудь клопотів, турбот; заважати, набридати. Я посилав сей лист і дивувався, як можна комусь так голову морочити, як Вам (В. Стефаник); У неділі вечорами.. — ні душі. Ніхто не відриває тебе від праці, не морочить голови (Ю. Шовкопляс); — І не мороч мені голову! І людей з пантелику не збивай! (Л. Дмитерко); // із сл. ду́ма, кло́піт і т. ін. Непокоїти, турбувати. А що ж то за дума морочила генеральшину голову, щоб надбати аж трьом генеральським дочкам? (Панас Мирний); Усякий клопіт голову морочить, А руки відпочить ніяк не хочуть… (М. Рильський); // Заводити непотрібні розмови. Причвалає щовечора й морочить голову… Патякає щось таке, що воно мені зовсім не потрібно! (С. Васильченко); — Та що ви, діду, нам голову морочите! Ковбаса без часнику! Нате ось самі пересвідчитесь! (Остап Вишня); — Що це означає? З чого ця метушня? — Прошу говорити відверто й не морочити мені голови (О. Слісаренко); // Зволікати з чимсь. — Не морочте мені, Хомо, голови — кажіть зараз — буде фабрика? (М. Коцюбинський); В земстві довго морочили голову, поки жалування ваше видали, бо спізнився був трохи (С. Васильченко); — Що ж там таке? Кажи вже, не мороч моєї голови! (Панас Мирний). 5. кому і без додатка. Дурити, обманювати когось; хитрувати. (Сміхотвор (кланяється):) Я штуками людей звеселяю і тим собі хліб заробляю; нісенітниці торочу і розумним голови морочу (М. Кропивницький); (Дудка:) Тягніть сюди машиніста! Ми йому, сучому синові, покажемо, як нам голови морочити (Я. Мамонтов); Нам один морочив голову цілий рік, доки розкусили, що він і в коногони не годиться (П. Панч); Часом здавалось, той просто морочить голову. Розповідає, а в самого лукаві очі так і бігають (Ю. Збанацький). 6. кому, жарт. Несерйозно, легковажно ставитися до когось, приваблювати до себе, закохувати в себе. Ну, зрозуміло, що молодій, цікавій жінці приємно морочити голови дженджикуватим панкам (З. Тулуб); — А нащо ж морочиш голову отому кучерявому? — Нікому я не морочу голови,— тихо каже Ольга (В. Кучер).