потилиця

ви́пхати в пле́чі (в поти́лицю) кого і без додатка, зневажл. Грубо вигнати кого-небудь звідкись. — Як бачите, юначе, поміщик Ґалаґан не марнує часу. Поки ви з мужиками взуєте його в постоли (чи як пак там у того Коцюбинського?) та в плечі випхаєте з маєтку, уже й нову спеціальність набуду (А. Головко); (Саша:) Та що ж, мамо, коли так трудно,— я собі місце найду! (Красовська:) Яке місце? Учителькою станеш, щоб другого дня в потилицю випхали (Олена Пчілка).

наклада́ти / накла́сти в поти́лицю кому і без додатка. Дуже бити кого-небудь (перев. по голові). Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич).

нам’я́ти (фам. наклепа́ти) / намина́ти ши́ю (поти́лицю) кому. Побити кого-небудь за щось. Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Ю. Яновський); (Горпина:) Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй .. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників (І. Нечуй-Левицький).

не в ті́м’я би́тий. Розумний, тямущий, кмітливий і т. ін. (Лікар:) До нашої панночки не легко приступитись, та я теж не в тім’я битий, либонь, і ми в свій час книжки читали, та ще такі, про які панночкам і не снилось (Леся Українка); Так же піп не в тім’я битий: його не обдуриш… (Л. Мартович). не гвіздко́м у ті́м’я би́тий. Хлопці наші, нівроку їм, не гвіздком у тім’я биті, а от гляди ж — немовби й діло не яке, баламутна дівка повелася з Михайликом так, наче він прийшов з мазницею по мед (О. Ільченко). не в поти́лицю би́тий. — Він беручкий… Хороший чоловік, правда?..— Авжеж… Він чоловік не в потилицю битий (Ю. Мушкетик).

пока́зувати / показа́ти спи́ну (поти́лицю) кому. 1. Відступати, тікати, виявляючи своє боягузтво. Мав (Савка) святе правило — ніколи не показувати ворогові спини (Д. Бедзик); Князь Ігор був мудрий і сміливий. Княгиня Ольга пригадує, як рішуче і безжально судив він дружину свою, коли хто перед ворогом показував спину (С. Скляренко); Суворов знав генерала Река як людину, що не звикла показувати потилиці ворогові (С. Добровольський). 2. Відвертатися або іти геть, виявляючи зневагу до кого-небудь. — От народжує типів епоха,— сказав Баглай до архітектора і з неприхованою, якоюсь навіть бридливою зневагою відвернувся від Лободи. І військкоменко теж одразу спину показав на знак презирства (О. Гончар).

у поти́лицю, зі сл. гна́ти, ви́гнати і под. Дуже грубо, з лайкою або з бійкою. “Та ви б його, сучого сина, у потилицю гнали!.. Доженіть його, сучого сина, та дайте йому..!” (Нар. опов.); Пістряка лаяв-лаяв (сотник) на всі боки та в потилицю і вигнав його з хати (Г. Квітка-Основ’яненко); — Жени його в потилицю з свого обійстя, бо й тобі вкине за пазуху таку жарину, що душа спопеліє (М. Стельмах).

чу́хати / почу́хати поти́лицю (рідше го́лову, чу́ба, чупри́ну і т. ін.). 1. Шкодувати, відчувати незадоволення, гіркоту від того, що зроблено щось не так, як треба. Оренда пішла вгору, земля подорожчала.. Не раз і не два доводилось глибоко чухати потилиці тим, хто відкинувся наділів (Панас Мириний); — Отак мене випроваджуєш, хазяїне? Ну, що ж. Я піду… піду… Але ти ще почухаєш свою потилицю! (А. Шиян). 2. Замислюватися над чим-небудь, не знаючи, як вийти із скрутного становища. Підростаємо ми. Оддали нас у школу… щоб розумні були. Тому свитину, тому чобітки. Чухає голову батько, не знає, де взять (А. Тесленко); Замислився козак, і йому досталось .. почухать потилицю (О. Стороженко). чу́хатися в поти́лицю. Данило чекав. Його .. план затемнювався, він чухався в потилицю і несміливо заглядав у город (пана) (В. Стефаник). 3. Нічого не робити, бути нерішучим у чому-небудь. — Про міст треба було всім нам думати раніше. А то чухали потилиці (І. Цюпа).