похнюпити

ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс). Журитися, засмучуватися чи бути у відчаї, втрачаючи надію. Падалка підніс перед собою два міцно стиснуті кулаки і закінчив: Не личить нам, Остапе, вішати носа (Д. Бедзик);— Наша доля за царськими палацами лежить, по панських кишенях прихована. А тільки не треба хнюпити носа. За долею, юначе, нашому братові треба добре поганятися. Та й не одному (М. Коцюбинський); Коли б не Катря, що враз ожила й защебетала, бігаючи по хаті за тим та за іншим, то Павло б і зовсім повісив носа (В. Кучер); — Дехто вже й носа повісив, що не така військова служба легка та приємна... (А. Дімаров); Дивлюся — господиня моя і ніс повісила. Сидить ні в сих ні в тих (Панас Мирний); От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила (Україна..). ві́шати / пові́сити но́са (ніс) на кві́нту. — Ти, Нюсю, доглядай дітей, щоб нікуди звідціля не розповзлися. А ви, дівчатка, слухайтеся Нюсі і не вішайте носа на квінту (В. Козаченко); Успіхи китайської Народної визвольної армії були такі величезні, що американські реакціонери повісили ніс на квінту (Ю. Смолич). опусти́ти носи́ (про багатьох). Подекуди помітно засмучених декламаторів: стоять, понуро опустивши носи (С. Васильченко). пові́сити ву́ха. Зачав страмить (голова) людей, що повісили вуха, опустили руки, не хочуть робить, думать (К. Гордієнко).