похований
похова́ти живце́м (живи́м) кого. 1. Позбавити радощів життя, чогось важливого, необхідного і т. ін.; довести когось до смерті. — Ти чого до мене прийшов? — закричав, багровіючи від люті, Шумейко.— Вчити, як моїм добром розпоряджатись, кому що підписувати? Чи ти хочеш мене живцем поховати? (А. Шиян). на́че похо́вана живце́м. Найважче було те, що не було .. з ким перекинутися звичайнісіньким словом. У Сифара хоч бранки-козачки. А тут лежи, мовчи, наче похована живцем (З. Тулуб). 2. зі сл. себе́. Відмовитися від звичайного способу життя, вести позбавлене радощів життя. Треба в широкий світ, там, може, знов у люди вийду. А ні, то хоч знатиму, що не засниділа я у Ведмежому Куті (от іще назва!), не поховала себе живою (Леся Українка).
Джерело:
Фразеологічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- похований — похо́ваний дієприкметник Орфографічний словник української мови
- похований — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до поховати. || у знач. ім. похований, -ного, ч.; похована, -ної, ж. Той (та), якого (яку) поховали, погребли. || поховано, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- похований — ПОХО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до похова́ти. На погожім небосклоні [небосхилі] виткнулась Княжа гора, а ближче, на Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку рябіють штахетики (М. Словник української мови у 20 томах
- похований — Похо́ваний, -на, -не; звич. мн. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- похований — ПОХО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до похова́ти. На погожім небосклоні [небосхилі] виткнулась Княжа гора, а ближче, на Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку рябіють штахетики (Коцюб. Словник української мови в 11 томах