похований

ПОХО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до похова́ти.

На погожім небосклоні [небосхилі] виткнулась Княжа гора, а ближче, на Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку рябіють штахетики (Коцюб., III, 1956, 43);

Хто любить своє життя, хай молиться, щоб помирати на суші. Та персонально я — волію бути похованим у морі (Ю. Янов., II, 1958, 73);

З-під жовтого піску, порослого хирлявим будячком, визирають стовбури житла… Ціле місто, а може, й столиця похована під ним… (Досв., Гюлле, 1961, 151);

Брати мої, нащадки Прометея!.. ви поховані в землянках, звідки навіть Не чутно брязкоту кайданів, ні стогнання, Ні непокірних слів (Л. Укр., І, 1951, 125);

Мені Не жаль було давно одбутих, Давно похованих, забутих, Моїх кривавих тяжких сльоз [сліз] (Шевч., II, 1963, 14);

Молодиці пішли в садок і познаходили поховані в бур’яні клунки з борошном (Н.-Лев., II, 1956, 58);

// у знач. ім. похо́ваний, ного, ч.; похо́вана, ної, ж. Той (та), якого (яку) поховали, погребли.

Мертва могила над смертю мовчить, і про страшну таємницю під нею голос похованих в ній не кричить (Л. Укр., І, 1951, 249);

// похо́вано, безос. присудк. сл.

Ходив [О. С. Пушкін] по старовинній горі Щекавиці, де за літописним переказом поховано князя Олега, — чи не там уперше виникла ідея «Пісні про віщого Олега»? (Рильський, X, 1962, 26);

Скільки дрібновласницьких меж поховано навіки під оцим розкішним масивом виплеканої землі! (Ю. Янов., II, 1954, 128);

За сто років, що минули з дня утворення І Інтернаціоналу, було поховано і забуто багато теорій і вчень. А марксизм витримав усі випробування часу (Ком. Укр., 9, 1964, 29);

— Хліб поховано, розкрадено (Кир., Вибр., 1960, 315).

2. у знач. прикм., перен. Забутий ким-небудь; який (якого) доводиться забувати; пущений у непам’ять.

Звідки ці сльози на очах, чому воскресають поховані спомини, і мучать, і крають душу?.. (Хотк., II, 1966, 304);

Поволі, мов з цвинтаря, розходились дядьки від панського палацу, несучи в серцях біль і поховані надії (Стельмах, І, 1962, 390).

3. у знач. прикм., перев. мн., рідко. Які поховалися (у багатьох місцях).

Поховані під галуззям дерев пташки простирали і тріпали до сонця мокрі пірця (Кобр., Вибр., 1954, 143).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. похований — похо́ваний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. похований — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до поховати. || у знач. ім. похований, -ного, ч.; похована, -ної, ж. Той (та), якого (яку) поховали, погребли. || поховано, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. похований — ПОХО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до похова́ти. На погожім небосклоні [небосхилі] виткнулась Княжа гора, а ближче, на Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку рябіють штахетики (М. Словник української мови у 20 томах
  4. похований — похова́ти живце́м (живи́м) кого. 1. Позбавити радощів життя, чогось важливого, необхідного і т. ін.; довести когось до смерті. — Ти чого до мене прийшов? — закричав, багровіючи від люті, Шумейко.— Вчити, як моїм добром розпоряджатись, кому що підписувати?... Фразеологічний словник української мови
  5. похований — Похо́ваний, -на, -не; звич. мн. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)