1. Фразеологічний словник української мови

поховати

похова́ти живце́м (живи́м) кого. 1. Позбавити радощів життя, чогось важливого, необхідного і т. ін.; довести когось до смерті. — Ти чого до мене прийшов? — закричав, багровіючи від люті, Шумейко.— Вчити, як моїм добром розпоряджатись, кому що підписувати? Чи ти хочеш мене живцем поховати? (А. Шиян). на́че похо́вана живце́м. Найважче було те, що не було .. з ким перекинутися звичайнісіньким словом. У Сифара хоч бранки-козачки. А тут лежи, мовчи, наче похована живцем (З. Тулуб). 2. зі сл. себе́. Відмовитися від звичайного способу життя, вести позбавлене радощів життя. Треба в широкий світ, там, може, знов у люди вийду. А ні, то хоч знатиму, що не засниділа я у Ведмежому Куті (от іще назва!), не поховала себе живою (Леся Українка).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поховати — похова́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поховати — док., погребти, віддати землі, насипати землі на груди <�пороху на очі>; (під руїною) завалити <�засипати> чим. Словник синонімів Караванського
  3. поховати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Закопати в землю (померлого); здійснити похоронний обряд; погребти. || Втратити кого-небудь рідного, близького (померлого). || Зневірившись, розчарувавшись у комусь, почати вважати його за померлого, загиблого. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. поховати — ПОХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що. 1. Закопати в землю (померлого); здійснити похоронний обряд; погребти. Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Т. Шевченко); В п'ятницю її поховали. Словник української мови у 20 томах
  5. поховати — ХОВА́ТИ (закопувати в землю померлого), ХОРОНИ́ТИ, ПОГРЕБА́ТИ заст. — Док.: похова́ти, схова́ти, похорони́ти, схорони́ти, погребти́. Словник синонімів української мови
  6. поховати — Похова́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. поховати — ПОХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Закопати в землю (померлого); здійснити похоронний обряд; погребти. Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Шевч., І, 1963, 354); В п’ятницю її поховали. Словник української мови в 11 томах
  8. поховати — Похова́ти, -ва́ю, -єш гл. 1) Спрятать (во множ.). В сій річці скарби поховали. ЗОЮР. І. 55. 2) Похоронить. Смерти нашої доглядати, тіло наше козацьке молодецьке в чистім полі поховати. Макс. (1849), 18. Ой викопай, мати, глибокую яму та поховай, мати, сю славную пару. Мет. 96. Словник української мови Грінченка