поховати

ПОХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Закопати в землю (померлого); здійснити похоронний обряд; погребти.

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Т. Шевченко);

В п'ятницю її поховали. Як спускали домовину в яму, то все над нею білі голуби кружляли (Марко Вовчок);

На карпатській верховині, під смерекою густою, поховали ковпаківці партизана після бою (М. Нагнибіда);

// Втратити кого-небудь рідного, близького (померлого).

Олексій Таранець, на лихо собі, поховав свою жінку ще змолоду (Г. Квітка-Основ'яненко);

Недавнечко ж синка поховав [Кирило]... Такий був хлопчик розумний, втішний – поховав... (А. Тесленко);

Здорово вимотало за дорогу хлопця. Після того, як поховав найближчого друга свого Яноша, ще більше змінився: схуд, обшерх, обгорів (О. Гончар);

// Зневірившись, розчарувавшись у комусь, почати вважати його за померлого, загиблого.

[Принцеса:] Лицарю, я дякую тобі за стидкі речі, – тепер мені тебе не трудно кинуть .. Я друга сьогодні поховала, може, завтра зустріну ворога (Леся Українка);

– А батько в тебе є? – Ні, нема. Вони померли .. – Хто це тобі сказав? – здригнувся Бараболя. – Мама .. – Значить, вона поховала його (М. Стельмах);

// Заси́пати, придавити чим-небудь.

Босфор клекотить .. Йому Візантію хочеться збудить. “Не буди, Босфоре: буде тобі горе; Твої білі ребра песком [піском] занесу, У мул поховаю! – (реве синє море)” (Т. Шевченко);

* Образно. Від ударів грому, здавалося, ось-ось завалиться небо, поховає все живе під своїми руїнами (Ю. Збанацький);

// перен. Замкнути, ув'язнити десь, сховати від усіх.

Може купив її [книжку] той “лорд” або який інший бібліоман і поховав од світа у своїй аристократичній колекції “уніків” (Леся Українка);

Такий той Бахчисарай. Немов страшний, моторошний сон, все це зримо поставало перед Ліною: і хмари кінноти, і аркани, і полонянки, що їх гоном женуть, щоб поховати в ханських гаремах степову їхню вроду і молодість (О. Гончар);

// також у сполуч. зі сл. у серці, перен. Забути що-небудь, пустити в непам'ять; зневіритися в чомусь.

– Об моїй долі, об моїм щасті ви не споминайте, я їх поховала (Г. Квітка-Основ'яненко);

Все, що, здається, поховала вона навіки у своєму серці з своєю болістю, тепер проснулося, встало перед її очима (Панас Мирний);

// перен. Не дати кому-небудь можливості здійснити щось; змусити забути щось.

Мар'ян, холонучи, збагнув, що Терентій не жартує, що він, мов гробар, ладен поховати усі його сподівання (М. Стельмах);

Радянська Армія, завдавши поразки ворогові на берегах Дніпра, поховала його плани стабілізувати фронт на цій могутній водній перешкоді (з публіц. літ.).

2. Сховати всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь, у різних місцях (також про всіх або багатьох).

Укусить і зуби похова (приказка);

Стала йому дівчина за світло і за темність – що як вона тут, то все сяє й виблискує, а як її нема, то наче хто сонце зняв і зорі зібрав та у кишеню поховав (Марко Вовчок);

Поспливалися [лебедята] до купочки усі, Полічила їх лебедочка – аж всі; Поховала попід крила, стала гріть (Я. Щоголів);

На другий день [після ювілею] поліція відвідала Заньковецьку, передивилась і переписала адреси, – правда, не всі, бо деякі, найбільш “гострі”, ми поховали звечора (з мемуарної літ.);

Петро підійшов до пастухів, присів до вогнища. У хлопців аж очі огнем пойнялись: герой! Золота зірка! Поховали цигарки в рукава (А. Головко).

3. спец. Те саме, що хова́ти 5.

Франції розробили проект, щоб поховати 80 тисяч кубометрів радіоактивних відходів у масивному шарі глини, який пролежала тут без руху 160 мільйонів років (із журн.).

◇ (1) Похова́ти живце́м (живи́м) кого:

а) позбавити кого-небудь радощів життя, чогось важливого, необхідного і т. ін.; доводячи до смерті.

– Ти чого до мене прийшов? – закричав, багровіючи від люті, Шумейко. – Вчити, як моїм добром розпоряджатись, кому що підписувати? Чи ти хочеш мене живцем поховати? (А. Шиян);

б) (зі сл. себе) відмовитися від звичайного способу життя, радощів життя.

Треба в широкий світ, там, може, знов у люди вийду. А ні, то хоч знатиму, що не засниділа я у Ведмежому Куті (от іще назва), не поховала себе живою (Леся Українка).