роззявляти

(і) ро́та не розкрива́ти (не роззявля́ти) / не розкри́ти (не роззя́вити). Мовчати, нічого не говорити. Після цього баба вже й рота не роззявляла (Грицько Григоренко); — Стояли, кажуть, всі — як один, зціпивши зуби, і навіть рота ніхто не розкрив (О. Гончар); — Хоч голову скрути, Про мене!.. Я тепер і не роззявлю рота (П. Гулак-Артемовський).

роззявля́ти / роззя́вити паще́ку (пе́льку) на кого і без додатка, вульг. Кричати, лаючи кого-небудь, скаржачись на когось і т. ін. (Русаловський:) Чого ти так пащеку роззявив? Та нехай тобі заціпить! (І. Карпенко-Карий). пороззявля́ли пе́льки (про всіх або багатьох). — Коли б я не ходив у походи і не бачив турків.., ніколи не був би я гетьманом, і наша січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б, вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які щороку розподіляють (З. Тулуб).

роззявля́ти (розкрива́ти) / роззя́вити (розкри́ти) рот (ро́та). 1. Починати говорити, висловлювати якесь бажання. Добре йому (дуці) у палатах під кришею (дахом) Вина-горілочку пить. ..Рота як слід він не вспіє роззявити,— Зараз готове усе (П. Грабовський). розтули́ти ро́та. Чубенко даром рота не розтулить, .. він зараз кричатиме про Донбас, про мету, про революцію (Ю. Яновський). 2. на кого і без додатка, грубо. Починати лаяти кого-небудь, кричати на когось. Іду я по ризі (землі) та шкутильгаю. А Солов’їха вже й рота роззявила: “Покарав тебе Господь! Бодай була й другу ногу зломила!” (І. Нечуй-Левицький). 3. Виявляти велике зацікавлення, захоплення чи здивування, слухаючи когось або розглядаючи щось. (Сторож:) Тож як почне розказувать, де він тільки не бував і чого він не видав, так тільки рота роззявиш (М. Кропивницький); У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не пропустити жодного слова (Я. Качура); Але вона нас конче дивувала, вона іноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лише роти роззявляли (М. Хвильовий); — Чого роззявив рота? — спитав двірник, наблизившись. — Чи приміряєшся, кудою легше влізти? (Василь Шевчук); Чоловік повертає голову і з подиву розкриває рота, а сокира сама вислизає з руки: вулицею, погойдуючись, .. пливли його воли (М. Стельмах); Андрій від несподіванки розкрив рота. Про санбат він гадки не мав. ..Виявляється, тут, в цих крайніх хатах розмістилася вся Гречкунова медицина (Ю. Бедзик). пороззявля́ти роти́ (про всіх або багатьох). Наймити йшли слідом і пороззявляли роти, дивлячись на ту церемонію (І. Нечуй-Левицький). 4. Бути неуважним, неквапливим. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщій! (Т. Шевченко); Матрос кричав на Пувичку: — Подай! Чого роззявив рота? (І. Микитенко); — Ну, гони биків, чого рота роззявив? (Григорій Тютюнник). 5. на що і без додатка. Посягати, зазіхати на що-небудь чуже. А вертаючись додому (шляхтичі), осідались на батьківських ґрунтах і роззявляли роти… (Панас Мирний); — Отже, капосна дитина — в голубник полізла… На чуже добро ще змалку рота роззявляє (С. Голованівський); — Ну, чого ж, і ти був хазяїном. П’ять моргів землі чужої мав. Широко розкривав рота на чуже добро (І. Цюпа). 6. Просити їсти, голодувати. пороззявля́ти роти́ (про всіх або багатьох). Яка земля, такі й люди. Вона сита, й вони ситі; вона голодна, й вони роти пороззявляли… (Панас Мирний). 7. Рватися, зношуватися (про взуття), жарт. Свити в мене катма!.. або ось і чоботи в мене роти пороззявляли, їсти просять (Г. Квітка-Основ’яненко).