роззявляти

РОЗЗЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗЗЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. роззя́влять; док., що, рідше чого, розм.

Відкривати, розтуляти, перев. широко (рот, пащу і т. ін.).

Іван хапав вареники ложкою, задирав голову, роззявляв рота й кидав вареники в рот (І. Нечуй-Левицький);

Пташеня було страшенно втішне – в рідкому пуху, тепле й живе, і на кожний шерхіт роззявляло великого дзьоба (О. Донченко);

До його підступила Яга ся і заговорила, Роззявивши свої уста (І. Котляревський);

Змійка підвела свою вутячу голівку, роззявивши пащу, де тремтів тонюсінькою стьожечкою її гострий язичок (Олесь Досвітній);

– Роздягайся й ти! – гримнув Смалець на парубка, що стояв біля дверей, оглядаючи кімнату. – Чого вершу роззявив? (С. Черкасенко);

* Образно. Золотавий вечір роззявив рота й позіхав, позіхав (Ю. Яновський).

◇ (1) Аж ро́та роззя́вити – виявити сильне здивування, захоплення або великий інтерес до чогось.

Взяли слуги Іванка й одягли в царську одіж. Коли його повели на полуденок, то і сам цар аж рота роззявив – ледве його впізнав (Три золоті сл..);

“Кланяйся, – шепче мати, – це твій хазяїн”. Я аж рота роззявив. Оце хазяїн? Та він же на дурного Ілька схожий (Григорій Тютюнник);

Аж роти́ пороззявля́ли (про всіх або багатьох).

В хаті всі притихли. Чути було ззаду голоси: – Не вставай!.. Вухами слухайте! Дітвора біля стола – аж роти пороззявляли, зацікавлені (А. Головко);

[І] ро́та не розкрива́ти (не роззявля́ти) / не розкри́ти (не роззя́вити) див. розкрива́ти;

Не дава́ти / не да́ти і ро́та роззя́вити (розтули́ти) див. дава́ти;

(2) Роззявля́ти / роззя́вити паще́ку (пе́льку) на кого і без дод., вульг. – кричати, лаючи кого-небудь, скаржачись на когось і т. ін.

[Русаловський:] Чого ти так пащеку роззявив? Та нехай тобі заціпить! (І. Карпенко-Карий);

Пороззявля́ли пе́льки (про всіх або багатьох).

– Коли б я не ходив у походи і не бачив турків.., ніколи не був би я гетьманом, і наша січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б, вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які щороку розподіляють (З. Тулуб);

(3) Роззявля́ти (розкрива́ти) / роззя́вити (розкри́ти) рот (ро́та):

а) починати говорити, висловлювати якесь бажання.

Добре йому [дуці] у палатах під кришею [дахом] Вина-горілочку пить. ..Рота як слід він не вспіє роззявити, – Зараз готове усе (П. Грабовський);

Розтули́ти ро́та.

Чубенко даром рота не розтулить, .. він зараз кричатиме про Донбас, про мету, про революцію (Ю. Яновський);

б) (на кого і без дод., грубо.) починати лаяти кого-небудь, кричати на когось.

Іду я по ризі [землі] та шкутильгаю. А Солов'їха вже й рота роззявила: “Покарав тебе Господь! Бодай була й другу ногу зломила!” (І. Нечуй-Левицький);

в) виявляти велике зацікавлення, захоплення чи здивування, слухаючи когось або розглядаючи щось.

[Сторож:] Тож як почне розказувать, де він тільки не бував і чого він не видав, так тільки рота роззявиш (М. Кропивницький);

У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не пропустити жодного слова (Я. Качура);

Але вона нас конче дивувала, вона іноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лише роти роззявляли (М. Хвильовий);

– Чого роззявив рота? – спитав двірник, наблизившись. – Чи приміряєшся, кудою легше влізти? (Василь Шевчук);

Чоловік повертає голову і з подиву розкриває рота, а сокира сама вислизає з руки: вулицею, погойдуючись, .. пливли його воли (М. Стельмах);

Андрій від несподіванки розкрив рота. Про санбат він гадки не мав. ..Виявляється, тут, в цих крайніх хатах розмістилася вся Гречкунова медицина (Ю. Бедзик);

Пороззявля́ти роти́ (про всіх або багатьох).

Наймити йшли слідом і пороззявляли роти, дивлячись на ту церемонію (І. Нечуй-Левицький);

г) бути неуважним, неквапливим.

Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщій! (Т. Шевченко);

Матрос кричав на Пувичку: – Подай! Чого роззявив рота? (І. Микитенко);

– Ну, гони биків, чого рота роззявив? (Григорій Тютюнник);

ґ) (на що і без дод.) посягати, зазіхати на що-небудь чуже.

А вертаючись додому [шляхтичі], осідались на батьківських ґрунтах і роззявляли роти... (Панас Мирний);

– Отже, капосна дитина – в голубник полізла... На чуже добро ще змалку рота роззявляє (С. Голованівський);

– Ну, чого ж, і ти був хазяїном. П'ять моргів землі чужої мав. Широко розкривав рота на чуже добро (І. Цюпа);

д) просити їсти, голодувати;

Пороззявля́ти роти́ (про всіх або багатьох).

Яка земля, такі й люди. Вона сита, й вони ситі; вона голодна, й вони роти пороззявляли... (Панас Мирний);

е) рватися, зношуватися (про взуття),.

жарт. Свити в мене катма!.. або ось і чоботи в мене роти пороззявляли, їсти просять (Г. Квітка-Основ'яненко).